Середа, Лютий 21Інтернет портал твого міста

Мітки: Забути не маємо права

Роки перемог і поразок або самокритичне резюме

Роки перемог і поразок або самокритичне резюме

Дописи читачів, Новини з Соцмереж
Аналізуючи з позицій сьогоднішньої зрілості успіхи і трагічні невдачі. Маємо право гордитися тими, хто піднявся на боротьбу, дивуватись їхній силі духу, відданості ідеї визволення України, високому патріотизмові. Одночасно повинні і критично поглянути на причини нашого трагізму. Перш за все вражає легковажність, невміння і небажання обдумувати до кінця результативність своїх дій, необачність і нехлюйство. Люди які пішли в цю боротьбу, готові були в ім’я святої ідеї навіть загинути, але не готові були вміло її вести, щоб вижити і перемогти. Легковажність проявлялася у багатьох аспектах: перш за все – у небажанні пізнати ворога, методи його боротьби, що дало б можливість поставити йому надійний заслін, який у багатьох випадках міг би стати однією з умов успішного протистояння. Мистецтву
Каральна акція НКВС в Кривенькому, що на Чортківщині

Каральна акція НКВС в Кривенькому, що на Чортківщині

Дописи читачів, Історія
З метою поправити ситуацію, більшовицька влада переходить з осені 1944 року до організації посиленого наступу на національно-визвольні сили. Від створення і дислокації по селах гарнізонів внутрішніх військ до винищувальних батальйонів. Розгул енкаведистів став нормою впровадження режиму «визволителів». Каральні акції чинилися не лише проти окремих громадян, а й проти цілих сіл. Так, 21 жовтня 1944 року в село Кривеньке прибула прибула група енкаведистів для виселення сімей членів ОУН і учасників УПА. Завершенню цієї примусової акції перешкодила сільська лоївка, яка з боєм відбила ні в чому не винних людей. Відразу 22 жовтня 1944 року для розправи з непокірним селом була здійснена каральна експедиція, яка має архівне означення «Акція по із’ятію бандітскіх елементов». З Чорткова до села
Забути не маємо права: Страждальная мати героїв з Чортківщини

Забути не маємо права: Страждальная мати героїв з Чортківщини

#, Дописи читачів, Історія
В липні 1945 року, за донесенням сексота в одній із хат Коцюбинчиків були оточені і прийняли бій брати Адам і Касьян Бучани з Товстенького, районний провідник Адам (Бряск) і районний пропагандист Касьян (Граніт). Відстрілявши майже всі набої, із словами – «Прощай, нене Україно!», вбили один одного. Касьян з Адамом були останніми. Тіла повстанців звезли в Товстеньке для опізнання. Серед зігнаних жителів, була і мати братів Бучан. Три її сини загинули на німецько-більшовицькому фронті, а ті два останніх лежали напроти неї ще молоді, а вже такі понівечені. Яка ще страждальна мати могла взяти на себе той нелюдський тягар і стерпіти; не видати імен героїв ні сльозою ні рухом? Протягом 45 і половини 46 років, за різних обставин, загинули майже всі члени Пробіжнянської боївки самооборони,
Ярослав Белінський – командир курення УПА, розстріляний в Чортківській тюрмі

Ярослав Белінський – командир курення УПА, розстріляний в Чортківській тюрмі

Дописи читачів, Історія
Наш сайт Чортків.Онлайн продовжує публікувати історичні матеріали під гаслом:"Забути не маємо права" Чергова стаття про ще одного "Бистрого" Відомо, що на Тернопільщині з 1943 по 1945 роки діяли два бойових курені УПА, командири яких мали псевдоніми «Бистрий». Найбільш відомим був курінь «Сірих вовків», командир – Петро Хамчук з Великих Чорнокунців. Командиром другого куреня був Ярослав Белінський («Бистрий») з Товстенького. Згідно з вказівкою Головного штабу УПА, курені мали визначені терени дій. Перший діяв у південно-західних районах області, другий – у південно-східних. Був ще і третій курінь, командир якого також носив псевдонім «Бистрий». Це провокаційний курінь майора Тернопільського управління КДБ Соколова. Якщо про курінь «Сірих вовків» маємо ряд достовірних підтверджен
Забути не маємо права: Григорій Галушка псевдо “Кат”

Забути не маємо права: Григорій Галушка псевдо “Кат”

Дописи читачів, Історія
Славні Чорнокунецькі села, ніби виткані з однієї основи, ім’я якої – героїка. Ми вже перегорнули з десяток достойників, якими можуть гордитися нащадки, послідовники і земляки. Ніхто не знає в чому коріниться та магія села, що живить пам’ять спадкоємністю традицій, а тому зробимо невеликий відступ в історію; десь так, на півтора тисячі років. Між великими - малими Чорнокунцями та Волею Чорнокунецькою, в полі ближче до Коцюбинчиків є Розбита Могила. За недавніми дослідженнями – цей ритуальний курган, насипали чорні кунці (гуни) для освячення меча Арея. І хоч про цей непереможний нарід, нагадують лише назви сіл і готський історик Йордан; меч Арея був і залишається центровим елементом геральдичної відзнаки ОУН, як символ борні і перемоги. Третій вояка з роду Галушок – Григорій на псевдо
Забути не маємо права: Текля Галушка, псевдо “Могила”. Рідня по крові і за духом

Забути не маємо права: Текля Галушка, псевдо “Могила”. Рідня по крові і за духом

Дописи читачів, Історія, Новини з діаспори
Сестра Степана Галушки –Текля (по чоловікові Мотика), народилася 1915 року у Великих Чорнокунцях. З юних літ кинулася у вир громадсько-політичного життя. Знаючи «принади» польського шовінізму і зазбручанського більшовизму, плекала в собі ненависть до зайд і палку любов до батьківщини. Незважаючи на масові арешти напередодні війни, Текля, симпатик ОУН, успішно співпрацює з станичним Дмитром Пунаком, виконує різні доручення повітового провідника «Біра», який тоді переховувався в Чорнокунцях. 16 травня 1941 року Текля Галушка вступає в члени ОУН. Діє під псевдонімом «Могила». Виконує обов’язки інформатора групи, в яку входили станичний Василь Гайдук, Лука Кузь, Осип Червоняк. Пізніше підпорядковується станичному Антону Боровському, а після його смерті – Гриньку Галушці. Будучи добре за
Забути не маємо права: Степан Галушка – побратим “Бистрого”

Забути не маємо права: Степан Галушка – побратим “Бистрого”

Дописи читачів, Історія
Життєвий шлях Степана Галушки, багато в чому нагадує біографію Петра Хамчука. Народився 1917 року в селі Великі Чорнокунці в незаможній селянській сім’ї. Ходив до тієї ж сільської школи, що й Петро, де директорував той самий Олексій Синенький, який зумів прищепити своїм учням палку любов до України і ненависть до її ворогів; готовність працювати і боротися до загину за волю, за звільнення від іноземного ярма. В 1937 році Степан Галушка закінчує Залуквинську агрономічну школу, що існувала на кошти митрополита А. Шептицького, і повертається в село. В цьому ж році вступає в ОУН, продовжує активно працювати у сільській «Просвіті», «Лузі». Після так званого «визволення» разом з Петром Хамчуком навчається в Чортківській медшколі. Запідозрені в антирадянщині Степан Галушка, Петро Хамчук і В
Забути не маємо права: Чому Петра Колісника, з Чортківщини, так і не признали героєм

Забути не маємо права: Чому Петра Колісника, з Чортківщини, так і не признали героєм

Дописи читачів, Історія
Поруч із Петром Хамчуком завжди і всюди – у боях, рейдах, на відпочинку – був його односельчанин Петро Колісник. Як казали повстанці – тінь і права рука «Бистрого». За браком даних нема можливості описати його бойовий шлях, відомо лише, що був з Хамчуком від початку і до кінця бойових дій;  якийсь час очолював «залізну чоту»; був сміливим, рішучим, винахідливим розвідником та особистим ординантом «Бистрого». Після розпуску куреня Петро Колісник з фальшивими документами під прізвищем Петро Черниш до 1952 року проживав у Києві і працював на заводі. Деяке світло на особу Петра Колісника та його участь в УПА проливає відповідь Тернопільського СБУ братові Семену Коліснику. Не звернувши увагу на дату, можна було б подумати, що писано в Брєжнєвські часи. Але ж ні. Дата 22 червня 1998 року пі
21 січня – річниця загибелі українського героя, пам’ятник якому встановлено в середмісті Чорткова

21 січня – річниця загибелі українського героя, пам’ятник якому встановлено в середмісті Чорткова

#, Дописи читачів, Історія
"Сірі вовки" - такий криптонім обрала сотня Петра Хамчука на псевдо «Бистрий». «СІРІ ВОВКИ» Білі села горять, ніжний цвіт молодий Відправляють рабами служити У далеку Німеччину. Боже святий, Як це лихо страшне пережити! Та крізь дим і вогонь, через терни війни Йде у бій. «Ще не вмерла» співає. За чотою чота, курінь «Сірі вовки». Їх на подвиги «Бистрий» взиває. Любі поле і ліс, дорогий рідний край, Довгий шлях боротьби за свободу І прокляття: «Фашисте, чужинцю, вмирай!» — З уст того, хто був сам із народу. Переможні бої нездоланних стрільців З окупантами, з більшовиками Надихали людей. І до їхніх рядів Все нові добровольці ставали. Слава «Бистрого» линула волі крилом. Йому вірили, звістки чекали. Славні подвиги хвилею мчали кругом, Як повітря, їх люди ковтал
Забути не маємо права – Виряджала мати сина. розповідь про Івана Ангела, на псевдо «Гайовий»

Забути не маємо права – Виряджала мати сина. розповідь про Івана Ангела, на псевдо «Гайовий»

#, Дописи читачів, Життєві історії, Історія
                                                           «Забути не маємо права!»                                                                                Богдан Савка.                    Зв’язкова ОУН Текля Довгошия, так описує проводи на збір Івана Ангела, на псевдо «Гайовий»: «Після вечері вийшли всі надвір. Було чисте небо, ясно мерехтіли зорі, ніби прощалися з від’їжджаючими назавжди. Місяць освітлював дорогу, далеку нелегку і невідому. Всі разом – рідні і друзі, заспівали «Виряджала мати сина». Вийшли з хати старенький батько, сестра, стала на порозі мати. Батько виніс два автомати і подав хлопцям до рук. Поблагословив їх, осінивши святим хрестом, сказав: «Ідіть, хлопці, з Богом у щасливу годину боронити Україну і замучений свій нарід». Обняв сина і гірко заплакав.     І