Четвер, Липень 19Усі Чортківські новини

Життєві історії

Ви для мене ніколи не будете старою…

Ви для мене ніколи не будете старою…

Дописи читачів, Життєві історії
Оксана тримала у руках фотоальбом. Перегорнувши титульну сторінку, одразу прочитала: «На пам’ять майбутнім рокам від сучасного життя». Всміхнувшись, згадала той день, коли виводила каліграфічним почерком цю фразу. Здається вчора, а скільки часу промайнуло відтоді… На першій сторінці – її весільні фото. В очах стільки блиску! Потім у різних ракурсах – одна донечка, друга… Доля була прихильною до неї. Незчулася, як і онуки Бог подарував. Гортаючи сторінку за сторінкою, звернула увагу на одну пожовклу світлину, з якої на неї лагідно дивились великі оченята десятирічного хлопчика, що так ніжно обіймав її за шию. Він, ніби з гордістю промовляв: «Дивіться, я біля Оксани Василівни!»  Вона сиділа на пеньку, а діти обступили з усіх боків, і кожний хотів притулитись до неї. Видно, дуже любили.
«Хочу подякувати за вас, мамо…»

«Хочу подякувати за вас, мамо…»

#, Дописи читачів, Життєві історії
– Доню, чуєш, доню? – неохайна, з розчіпченим волоссям жінка стукала у вікно автобуса. Пасажири почали обурюватися: – Ти диви, бомжиха вже називає незнайому людину донькою, аби щось випросити. – Як жінка може до такого опуститися? – Алкоголічка… А та вже хотіла зайти в салон автобуса, але водій крикнув: – Куди лізеш? Тут нормальні люди… Дістали ті бомжі… Автобус рушив. А жінка кричала услід: – Віруню, прости мені, доню! Це молодість винна. Зрозумій… …Вірі скоро сороківка. І зовсім недавно вона вперше побачила свою матір.  Євдокія, старша Тамарина сестра, сказала, де шукати Віру. А тепер кається: не варто було. Але Тамара грозилася всіх проклясти. От і не встояла Євдокія. Хоча наперед знала: нічого доброго ця зустріч не принесе Вірі… …Від доньки Тамара ви
Гіркі заробітки

Гіркі заробітки

Життєві історії, Новини з діаспори
Марія з важким серцем збиралася в дорогу. Вдома лишалася хвора мати та маленький син. Та кидала найрідніших, аби в далекій Італії заробити на власне житло. Бо остогидло терпіти п’яні вибрики благовірного. Куди їхала, достеменно не знала. Востаннє махала дитині крізь віконечко невеличкого буса, який мав відвезти Марію до «райського» життя, а коли від’їхали кілька метрів – рясно вмилася гіркими слізьми. – Досить носа хнюпити, дорогенька. Усі ми через це пройшли. Через років чотири-п’ять звикнеш, – втішали сусідки-заробітчанки «зі стажем», одна поперед одної намагаючись першою розповісти свою життєву історію. Марія їх не слухала. Бо все одно в голові стояла картина: мати з погаслим від безнадії поглядом й Іванко, який простягав свої маленькі рученята, аби і його взяла із собою. *** Як і
Бувальщина. «Секондхендівський» трафунок

Бувальщина. «Секондхендівський» трафунок

#, Життєві історії
Юля впродовж останніх трьох років буквально «підсіла» на «секонд  хенд». Благо, й крамниця з інтригуючою вивіскою «Бутичок» (щоправда, збоку на додаток ще й роз`яснення «Вживаний одяг з Європи») знаходилась неподалік офісу фірми, в якій працювала. Вона, ще цілком молода, імпозантна жінка (такого означення не приховували навіть колеги-заздрісниці), зазвичай іднаходила поміж тих речей з «других рук» щось новеньке, цікаве і головне – неповторюване, не розтиражоване, бо в єдиному примірникові! Юлині походеньки до «Бутичка» щоразу увінчувались вдалими знахідками, котрі слугували її іміджу. Майже всі Юлині зусилля останнім часом лише й спрямовувались – що на власний гардероб. Бо працювати над чимось ще начебто й не випадало: умебльована сучасна квартира в новому житловому комплексі, автівк
«Вона для мене найкраща». Приголомшлива історія кохання…

«Вона для мене найкраща». Приголомшлива історія кохання…

#, Життєві історії
Після закінчення медичного училища молодшого фельдшера Віктора направили на роботу в одну із селищних поліклінік Тернопільщини. Довелось хлопцеві розпрощатися з рідним селом на Вінниччині, а найголовніше – з коханою дівчиною Ніною. Попрацювавши декілька місяців, Віктор пішов служити до армії. Службу проходив у Полтаві. Тужила за хлопцем Ніна, майже щоденно отримувала листи. До нього не їхала, бо тоді були інші часи – дівчата до хлопців не їздили. Ніна після закінчення школи сапала в колгоспі буряки. Після армії Віктор одразу поспішив до Ніни, а потім прийшов до батьків. Згодом хлопець поїхав на попереднє місце роботи. І раптом все перемінилося в його житті. У поліклініку була призначена на роботу молода медсестра Таня. Краса і доброта новоприбулої медсестри поволі засліплювал
Ігор Шевчук: “Я люблю свою роботу!”

Ігор Шевчук: “Я люблю свою роботу!”

#, Добрий господар, Життєві історії, Інтерв'ю, Особистості
Для нас вже звично бачити на шпальтах газет, на моніторах комп’ютерів та на екранах телевізорів одних і тих же персон – політики різних рангів або щось обіцяють, або звітують про зроблене. Ну, робота в них така, що передбачає медійність, із цим все зрозуміло. Але постійно дивлячись на вершину айсберга, ми часто забуваємо, що за словами начальника будь-якої структури стоять ті, хто втілюють ідеї керівництва у життя. Часто – у понаднормовий робочий час, нерідко – до збитих до крові рук (праця ж є різна!), буває – і здоров’ям чи сім’єю нехтують… Тож «Голос народу» вирішує розпочати серію матеріалів саме про таких людей. Людей, котрі закохані у своє місто, свою країну, свою роботу, і головне – роблять її на совість, отримуючи від цього задоволення. Довго вагався, із кого ж розпочати. Бо к
От і доїздився…

От і доїздився…

#, Життєві історії
Вагон здригнувся, і будівля вокзалу поволі поплила за вікном. Призахідне сонце кинуло мені у вікно прощальне проміння, і я відкинувся до стінки, не знаючи, на чому зосередитися: пережовуванні невеселих думок чи читанні. Мабуть, таки на другому. Тим більше, що обстановка сприяє – я сам-самісінький. Та лише я взявся за книжку, як двері купе рвучко розчинилися і всередину, помітно накульгуючи, увійшла доволі дебела молодиця із розчервонілим від спеки обличчям. Втім, і без цього косметичного доповнення назвати її привабливою було вельми проблематично. – Тут вільно! – радше ствердила, ніж запитала вона і, обернувшись, кинула комусь, -Заходь! Слідом за нею, тягнучи дві важкенні сумки, увійшов худорлявий чоловік. Обличчя його, вкрите крапельками поту, виглядало втомленим, щоб не сказати зовсім
Таємниця забутого джерела

Таємниця забутого джерела

Дописи читачів, Життєві історії
–  Може б, ми гуляти ниньки пішли до джерела, зозулю послухати? Старий Тимко задихався, підмощуючи під голову високо подушку, і говорив хрипким голосом хворої немічної людини. –  Ви, тату, як мала дитина, –  злилася Ліда. –  Минулого тижня ходили на хрущів дивитися, то вам гірше стало! –  Знаю, дочко, що тяжко тобі зі мною, але вважай, що то моє останнє прохання, –  видихнув Тимко і відвернувся до стіни. Він завжди так робив, коли щось було не по його. На тій стіні, на гуцульському чорнобривому килимі, у рамках, прикрашених вишитим рушником, висять фотографії. Мабуть, з п’ятнадцять. Тимко їх ніколи не рахував, бо коли дивився на них, то наче подорожував лабіринтом свого життя, переносився у минулі події, відпочивав душею. А нині він з-під лоба зиркав на пожовклі від часу сві
Хвацький «парубок» (не все котові масниця…)

Хвацький «парубок» (не все котові масниця…)

Життєві історії
─ То правда, Варко, що ти прийняла до себе того приблуду? – кепкували жінки на роботі. А та лише плечем повела, мовляв, відчепіться. ─ І навіщо він тобі? Хтозна, звідки пришвендяв і що тут шукає, – дивувалась бригадирка Тетяна. ─ Та нормальна він людина! – не витримала жінка. – Чого марно наговорюєте? А сюди прийшов кращої долі шукати. Його дружина знайшла собі іншого, а його за поріг виставила… ─ Оце так козак! – піднявся регіт. – Баба – і в шию погнала! ─ Лукавить він, – похитала головою Тетяна. – Ти, Варко, не надто вуха розпускай. Не відомо, що в нього на думці. ─ А мені немає чого втрачати. Змучилась усе сама й сама. У вас, хвала Господу, чоловіки є, а я вже вісім років удовую. Діти виросли, свої родини мають. Час мені й для себе пожити. ─ Та що тобі той старий може дати? Тільк
В якому селі на Чортківщині похоронено родича Шевченка

В якому селі на Чортківщині похоронено родича Шевченка

Дописи читачів, Життєві історії, Історія, Новини з діаспори
Сьогодні четвер і наші читачі чекають чергової загадки від краєзнавця Ярослава Свистуна. Нагадуємо правила -потрібно вгадати сучасну назву села Колишня назва села – Грамушівка. Кажуть, що село перейменували поляки. Коли і для чого, загадка. Не зрозуміло, що означає «грамуш». Дуже схоже на ім’я, але чи воно так і є, невідомо. В моїх давніших помітках, зазначено «ірландське», але не підтверджено. Якщо хтось знає, то прошу підказати. Є в цьому селі топоніми Швабівка і Тендерівка, які можуть свідчити про германський мовний слід. Якщо цей слід накласти на «гостинець до Бучача», то латинське tendo – напрямок та англійське tender - обслуга, якраз в масть. Вже звичний для давніх поселень Кут, дає підставу вважати Грамушівку старшою за віком від Англії і всіх германських країн. В Першу сві