Субота, Травень 26Усі Чортківські новини

Життєві історії

Потапів хрест

Потапів хрест

Дописи читачів, Життєві історії
Усі в селі жаліли Потапа, який ще малим поселився у своєї тітки Марти – рідної сестри його покійної матері. Батька свого він не знав, а Марта про нього ніколи не згадувала. Потап був невеликий на зріст, худенький, з терновими великими очима і чорним кучерявим волоссям. У школу ходив якийсь тиждень, допоки директор порекомендував тітці віддати хлопця у спеціалізований інтернат для слаборозвинутих дітей. Оскільки, мовляв, програму звичайної школи він не подужає. Марта обурилася: може, й справді її племінник трішки дивакуватий, але ж не усі можуть бути відмінниками. І навчити хлопця читати і трохи рахувати – можна. Більше тому й не треба. А в інтернат Потапа Марта не віддасть! Щоб там знущалися з нього? О, ні! Ліпше сама буде вчити хлопця грамоти. І хоч складати склади Потап вчився дуже дов
А я тебе пам’ятаю…

А я тебе пам’ятаю…

#, Дописи читачів, Життєві історії
– Добродію, купіть картоплю для садіння. – А хіба я схожий на такого, що садить город? – То нехай раби садять. – У нас в Україні рабів нема. – То найміть мене, я вам посаджу! – Та що ви пристали зі своєю картоплею? Я городу не маю. – О… то ти? – ??? – Ти не впізнав мене, а я тебе пам’ятаю! Зграйка дітлахів, наче шумливі горобці, розсипалися по шкільному подвір’ї. Весна! Ото радість! Очі світяться, серця б’ються шаленіше. Хлопці футбол бігають, дівчата перешіптуються і сміються, аж присідають, і білі бантики на голівках метеликами пурхають між зеленою травою, що вбирає очі, та хмільно-ароматними нарцисами. За партами сидіти не хочеться ніяк. Не лізе наука в голову. Але ж восьмий клас, випускні екзамени, нове життя, це все і захоплює, і тривожить, і бентежить юні душі. А Марійка,
Не в вроді щастя…

Не в вроді щастя…

Дописи читачів, Життєві історії
Дзеркало дивилося на Настю її заплаканими очима. – Чому одним дістається все: краса, любов, а іншим – крихти? – запитувала чи то в дзеркала, чи невідь у кого. Молодшій Настиній сестрі Лесі справді дісталося все. Коли дівчинка була маленькою, в селі її називали лялечкою. Потім стала улюбленицею вчителів. А що вже казати про парубків! Настя сестрі не заздрила. Просто було образливо, що для батьків наче існує лише молодша донька. Коли мама йшла до магазину, не брала з собою Насті – тільки Лесю. Жінка тішилася, коли молодиці хвалили вроду її доньки. І найкращі обновки діставалися Лесі. А головне – батьківська любов. Молодшу пестили – на старшу погримували. Літніми ранками Леся ніжилася в ліжку, а Настя збиралася на пасовисько. Якось Тоська, яка була в контрах з сусідами, під час чергової с
Конвалії для внучки

Конвалії для внучки

Життєві історії
Двадцять один рік Олена не знімала чорної хустини. Відколи загинув єдиний син: її любов, надія і радість.  Світ хитнувся і потьмянів на довгі роки за одну мить. Була певна: якби Віталик послухав її того вечора і залишився вдома, нічого не сталося б. Просила сина, як ніколи. Куди їхати, навіщо? За вікном дощ аж захлинається, темінь, хоч око виколи. Віталик же у відповідь, як загіпнотизований: мушу Галю з роботи забрати, як вона пішки у таку погоду добереться? Що Олені до тої Галі? Дівчини з багатодітної сім’ї, де одна бідося гуляє. Чи вона її у сусіднє село на роботу випроводжала? Та ще й у бар, де пияків повно, жарти масні та хіхоньки-хахоньки. У неї є батьки, хай за свою дитину дбають. А вона про нього, рідненького, думає. – Мамо, навіщо ти так про Галю? Ти ж знаєш, вона – не така.
Справжня подруга

Справжня подруга

#, Дописи читачів, Життєві історії
Буяла весна. Ніжними пахощами і теплими після суворої зими вечорами вона виманювала молодь гуляти затишними вулицями села. Тільки Таня вечори проводила біля розчиненого вікна. Вона тут нікого не знає, точніше, майже нікого. Крім Віри, з якою востаннє бачилась  шість років тому, коли приїжджала до бабусі на літні канікули. Їй тоді виповнилось 12 років. Пам’ятає, як вони святкували її день народження. Того дня дівчата пообіцяли одна одній бути вірними, щирими і найкращими подругами, що би не трапилось. І сьогодні Віра, дізнавшись від  сусіда, діда Петра, що Таня приїхала у село, стрімголов помчала до подруги, з якою так давно не бачилась, хоч листувалися. Відчинила двері, та так і залишилась стояти на порозі хати, вражена побаченим. Її подруга сиділа біля відчиненого вікна вся у ч
Марія, згадувала Україну, куди з вирію поверталися лелеки…

Марія, згадувала Україну, куди з вирію поверталися лелеки…

#, Життєві історії
Великий рудий пес дихав в обличчя спекою тисячі сонць. Від його гарячого дихання в Марії на душі було літо, радість і спокій. Вона бігала за Рудим, намагаючись залізти йому на спину. Така гра подобалася псові, і він утікав від дівчинки, тихенько посміюючись. Усе, що вдавалося Марії, — зловити Рудого за хвіст, ніби літо, що непомітно втікає в осінь. Урешті-решт вона зупинялася, важко дихаючи, коли Рудого кликали їсти. Чомусь завжди думаєш, що в країнах, про які мрієш, вічне літо. В дитинстві Марії снилася Італія, яка, як їй видавалося, десь далеко-далеко. Тихі води Венеції, шепіт молитов Собору Святого Петра і навіть злодюжки нічного Неаполя. Але не варто хвилюватися — все, що вони можуть у тебе вкрасти, — дірки в кишенях. Зовсім не хотілося прокидатися і струшувати залишки снів із пов
За плечима – ангел і мамина молитва

За плечима – ангел і мамина молитва

Дописи читачів, Життєві історії
Ангел у білих шатах стояв біля вікна і щасливо усміхався. Може, це був хтось із лікарів. Можливо, марево… А, може, й ні… – Не візьму я її до себе! У мене своїх двоє дітей. Чоловік копійки заробляє. Ще й батько лежачий, – з притиском мовила Люська. – Але ж вона донька твоєї рідної сестри, – настоювали родичі. – Шкода сироти. – І що? – Держава допоможе. – Ага! От Оленин батько десь вештається, хай держава його шукає, аби допоміг чи до себе забрав. Дівчинка мовчки слухала, як родина на маминих поминках гризлася, куди її подіти. – Якби знаття, що Дмитро справді Оленчин батько. Але ж… Дитина начебто не від нього… Родичі на Оленку не звертали уваги, немов її тут не було. Обговорювали покійну маму. І батька, якого дівчинка не пам’ятає. Мама за життя не сказала Оленці жод
А ти знаєш, що я в Польщі на заробітках дівчинку наpoдила? Ти не здогадувався, не бачив, як я змінилася, коли приїхала

А ти знаєш, що я в Польщі на заробітках дівчинку наpoдила? Ти не здогадувався, не бачив, як я змінилася, коли приїхала

Дописи читачів, Життєві історії
Сьогодні зранку Марті недобре. Наче б і тиску нема, і голова не болить, а так щось розпирає гpyди, ніби туди хтось брудного шмаття напхав. – А ти лежи, не вставай, – каже чоловік, – я сам попораюся. Підмостила Марта подушку високо, так, що з вікна подвір’я видно, тай заклякла перед шибкою, наче перед телевізором. Іван ходив по дворі згорблений, ледве переставляючи ноги по болоті, як той обскубаний півень. Шкода Марті Івана – стара заяча шапка збилася на бік, сорочка вилізла з-під камізельки, голова похилилася. Він накрутив води з нотниці, дав поросяті їсти, насипав курям зерна. Серед цієї неквапливої метушні кілька разів зупинявся; то в небо поглядав (то за пташками, знала Марта), то стукав по стовбуру старої берези біля хвіртки (чи сік не пішов), то згинався біля квітника (чи крокусів
Репортаж зі сходу України. На війні як на війні… Частина 4 (+фото)

Репортаж зі сходу України. На війні як на війні… Частина 4 (+фото)

#, Актуально, Життєві історії
На війні як на війні… à la guerre comme à la guerre (франц.) Там, де за ногами ходить смерть… Як уже мовилося в попередніх моїх оповідях, ніяк не вдавалося вивести наших воїнів-захисників на відверту розмову про реалії на фронті, про їхні справжні дні та ночі, про важкість нелюдських умов у часі бойового завдання та й загалом – про жахіття війни. Та все ж у хвилини дружелюбного спілкування в спокійній обстановці висмикувала уривані скупі зізнання… «У перші роки війни, – кажуть, – довелося натерпітися психологічної атаки як нам, так і нашим рідним, із боку «сєпарів». Ворогові якимось чином вдавалося вичислювати номери телефонів наших дружин, матерів. «Сєпари», телефонуючи їм, погрожували розправою за те, що чоловік, син чи брат воює за Україну. Доходило до того, що розповідали, як катую
Знайдіть моє перше кохання…

Знайдіть моє перше кохання…

Життєві історії
Після довгої затяжної зими нарешті завесніло. Рясний теплий дощ лагідно обливав довкілля, купав його, як мати дитину. І хоч небо було сірим і низьким, в повітрі впевнено витав дух весни. Він заполонював усі куточки і щілинки на землі, прокрадався до людськи душ і шепотів їм на вуха: «Весна, диво-весна настала, час любові, тріумф життя!» Це все відчував Роман Якович, крокуючи бруківкою до своєї роботи, без парасолі, з розстібнутою курткою і дивним відчуттям у серці. Він, наче хлопчак, перестрибував калюжі і думав про свій фотоапарат, який забув вдома. – Треба телефоном зробити кілька фотографій першого весняного дощу, – подумав. Тільки-но дістав мобільник з кишені, як той задзвенів мелодією «Червоної рути». – Хто б це міг бути? – глянув на невідомий номер. Незнайомий жіночий голос

Privacy Preference Center

Close your account?

Your account will be closed and all data will be permanently deleted and cannot be recovered. Are you sure?