Четвер, Липень 19Усі Чортківські новини

Дописи читачів

Притча. Помітили тільки те, що нема кому більше запалювати світло…

Притча. Помітили тільки те, що нема кому більше запалювати світло…

Дописи читачів
Жив собі колись один чоловік. Був він дуже низького зросту, через що з нього часто кепкували місцеві жителі: «Ось, гляньте! Недоросток пішов!» Це так боляче вражало чоловіка, що він перестав удень ходити вулицями містечка і виходив з дому тільки надвечір, коли темніло і не було навкруг насмішників. У вечірні години над його головою зоріло лише небо, і чоловік радий був, що його ніхто не бачить і не насміхається з його маленького зросту. У своєму доброму, співчутливому серці чоловік не мав злоби до людей, бо бачив, що це їхнє безрадісне життя так скалічило їхні душі, що вони стали зовсім зачерствілими, озлобленими один на одного. Він завжди пам’ятав слова своєї матері, яка говорила йому не раз у  дитинстві: «Людей, сину, ніколи не зміниш. Тож яку би кривду вони тобі не чинили, за зло
Як баба Ганя кавалерів у газеті шукала

Як баба Ганя кавалерів у газеті шукала

Дописи читачів, Життєві історії
«Нашо мені той секс. Тре чоловіка, щоб хліва поладив», Зима, то була найгірша пора для самотньої бабці Ганни. Не тому, що снігами все заметено, а тому, що довго й нудно тягнуться одинокі вечори. Добре, що газет різних багато передплатила. Любила читати про долі, як ото люди сходяться, пару знаходять. А ще вельми цікавилася оголошеннями «Самотнє серце». Бачила, що багато файних чоловіків такі ж билини в полі, як і вона. І якось наважилася першою познайомитися. Перший: «Хочу жінку для любові» Голос цього кандидата сподобався Гані одразу. Не старечий, а лагідний, бархатистий. Говорив, ніби бальзам на душу лив. Виявилося, Петро на п’ять літ молодший, тобто десь шістдесят з хвостиком має. Баба Ганя як справжня жінка не зізналася йому, що незабаром їй сімдесят стукне. – О, ми майже однолітки
Секрети чортківського будинку “у схованці”

Секрети чортківського будинку “у схованці”

#, Дописи читачів
Місто, що надихає- саме так можна сказати про Чортків. Хіба ж не прекрасно, що тут, під одним небом возз’єднались різні стилі архітектури, мистецтва, культури. Різні нації, народи творили і жили тут, що не могло не відобразитись на теперішньому вигляді міста. Скільки таємних історій, легенд, бувальщин черпаємо ми із минулого. І як це радує, що ми маємо можливість все глибше і глибше пізнавати свій рідний край. Кожен будинок у Чорткові- унікальний. Це факт, із цим намарно сперечатись. Ошатні башточки, шпилясті вершки на дахах, візерунки на стінах, круглі, овальні віконечка із дерев’яними рамами, вицвівші під сонцем, але такі пастельні кольори будівель- все це дуже гармонує, нагадуючи про ту історію, що була до нас. Стіни мають пам’ять, вони бережуть історії життя своїх мешканців, деколи не
П’ять сіл  – п’ять “С”

П’ять сіл – п’ять “С”

Дописи читачів
В цьому дописі вгадуємо не назви поселень, а все що за ними стоїть… За кожним іменем криється якась історія, кожна назва несе свій егрегор, який пише значення й долю власного носія. Якщо відати цими знаннями, то можна впливати на розвиток подій, конструювати майбутнє для себе, для своїх дітей і онуків. Чомусь, так сталося, що освоєні нами нанотехнології не служать засобом пізнання людини, а віддаляють людину від її природного стану, від її кореня, від першоджерел духовності. Якщо мої дописи хоч на мізер компенсують цей інформаційний дефіцит, я оціню прожите не зовсім марним. Від Свидови до Сокиринців, від Дупли до Збруча - 70 кілометрів. Від Салівки до Сосулівки година ходи. Від Семаківців до кельтів дві з половиною тисяч років (кельтське symudfa – переселення). Від етрусків до римля
«Сина ми не віддамо…»

«Сина ми не віддамо…»

Дописи читачів, Новини з діаспори
Слово «сирітка» Ірина вперше почула, коли закінчувала перший клас. Як нині пам’ятає той день, коли директорка школи зайшла у їхній клас, шепнула щось на вухо вчительці, яка проводила у них урок, і вони обидвоє якось незвично глянули на синьооке дівча із двома бантами на голові. Той співчутливо-жалісний погляд виринає в Іриній пам’яті так, ніби це було вчора. А з того часу минуло добрих два десятки літ. Стільки часу Іра не була у рідному селі. А тепер з чоловіком повернулася до батьківської хати. Навели тут лад. Та, біда, лелека чомусь обминав їх оселю. Тепер дрібні чвари між подружжям частішали і переходили у велику суперечку. Взаємні звинувачення не доводили ні до чого хорошого. І от одного прекрасного дня, зібравши свої нехитрі статки у невеличку дорожню сумку, Іра подалася на заро
Час, що закарбувався на чортківських листівках.

Час, що закарбувався на чортківських листівках.

#, Дописи читачів
Чортків… Гордість і захват, тепло і радість виникають у душі кожного жителя такого унікального та неповторного міста. Чортків, по-справжньому, рідний для кожного, хто хоч би раз звертав на його звивисті дороги. Це місто, ніби чарівна скриня, де зберігаються пам’ятки, культура, спогади всіх часів та століть аж до сьогодні! І щодня, він лише накопичує, збагачується злетами та успіхами жителів, розквітає. І зовсім неважливо, куди й коли покличе доля та завтрашній день- усі дороги все одно приведуть тебе до рідного міста. Уже ні для кого не секрет, що тут, у миловидному куточку Тернопілля заховалась ціла історія, яку творять самі люди. І надзвичайно приємно те, що ця слава дзвенить не лише в Україні, а й за її кордонами, у інших країнах, за океаном. Порівнюючи різні часи, різні способи підтри
Чортківський в”язень

Чортківський в”язень

#, Дописи читачів, Життєві історії
“Історія заснована на реальних подіях які мали місце в 40-х — 41-х роках 20ст. за мурами Чортківської та Уманської тюрем НКВС. Хотів написати застереження +18, але не став цього робити бо те жахіття яке описується в даному творі відбувалось на справді і здійснювалось руками настільки страшних нелюдів що немає в українській мові такого слова яким можна було б їх назвати. Історію як відомо має здатність повторюватись і знати її слід усім щоб не проходити у майбутньому тих страшних та кривавих уроків які вона дає неукам. Все ж хочу застерегти людей особливо вразливих, тих хто невпевнений чи зможе його психіка переварити ті сцени насильства і жаху що описані у цьому творі. Отож думайте, робіть висновки і Боже вас бережи.” ЧАСТИНА 1 “17 вересня 1939 року Червона армія перетнула річку Збруч
“Ридали дуби” чи “Дуби Рода”? вгадайте село на букву “Р”

“Ридали дуби” чи “Дуби Рода”? вгадайте село на букву “Р”

Дописи читачів, Історія, Новина дня
Продовжуємо краєзнавчу вікторину село на букву "Р" «За переказами, назва села походить від спаленого татарами дубового лісу, в якому переховувалися селяни – «ридали дуби» (Вікіпедія). Виявляється у всьому винні татари… (?) Тож, і я ридаю ! Вся історія України в двох епічних ролях – козаки і татари. Їх протиставлення робить виразним, як ворога, так і героя. То нічого, що татари ввійшли в наш етногенез ще до появи запорозького козацтва і що козацька січова лексика переповнена тюркізмами. То нічого, що татари шанували навіть дуплисте дерево роду – кипчак, що для них всяке дерево – символ життя, бо де росте дерево там є вода, а вода має бути здоровою. Для цього татари нам привезли татарське зілля – аїр, той самий шувар, який ми освячуємо в клечану неділю. В нашій народній міфології, що
Заклинання від ревнощів

Заклинання від ревнощів

#, Дописи читачів, Життєві історії
Років три тому світ став для мене двобарвним. Точніше, мені було дозволено бачити його тільки у двох кольорах: сірому і голубому. Сірий – то колір асфальту, а голубий – неба. На них дивитися можна. А на все, що між ними, – зась! Почалося так невдовзі після того, як ми з дружиною відсвяткували тридцятиріччя нашого подружнього життя. Перлинове весілля, значить. Усе було, як належить, – вітання дітей, внуків, друзів і знайомих, тости, квіти, навіть сльози радості. А через кілька днів моя Світлана, Світланка, Світланочка раптом перемінилася. Чи то після того, як побачила у котрійсь із сотень серій телемила упадання закордонного дідугана за молодою, чи наш сусід так вплинув, привівши до свого помешкання молодшу від себе на двадцять років дівулю – замість дружини, яка сьомий рік в Італі
Ви для мене ніколи не будете старою…

Ви для мене ніколи не будете старою…

Дописи читачів, Життєві історії
Оксана тримала у руках фотоальбом. Перегорнувши титульну сторінку, одразу прочитала: «На пам’ять майбутнім рокам від сучасного життя». Всміхнувшись, згадала той день, коли виводила каліграфічним почерком цю фразу. Здається вчора, а скільки часу промайнуло відтоді… На першій сторінці – її весільні фото. В очах стільки блиску! Потім у різних ракурсах – одна донечка, друга… Доля була прихильною до неї. Незчулася, як і онуки Бог подарував. Гортаючи сторінку за сторінкою, звернула увагу на одну пожовклу світлину, з якої на неї лагідно дивились великі оченята десятирічного хлопчика, що так ніжно обіймав її за шию. Він, ніби з гордістю промовляв: «Дивіться, я біля Оксани Василівни!»  Вона сиділа на пеньку, а діти обступили з усіх боків, і кожний хотів притулитись до неї. Видно, дуже любили.