Понеділок, Липень 23Усі Чортківські новини

Вгадай село де жили велетні

Продовжуємо краєзнавчу вікторину від  Ярослава Свистуна

Все почалося звідси…
Мене, як новачка встромили на виборчу дільницю в глухе село охороняти громадський порядок і бюлетені. Стояв слотний березень 77 року. На злуці Серету з Переймою, нанесло силу-силенну перлівниць і мене то вразило, бо таке я видів вперше. Пізно вечором, коли старенький сільський клуб обезлюднів, зі мною зостався один місцевий активіст і розповів історію, що стала затравкою для мого подальшого захоплення старовиною.
Десь за Хрущова, знімали з реєстрації парафіяльну церкву. Серед всякого церковного начиння була одна річ, яка викликала інтерес у членів комісії. В реєстрі на вилучення її означили як складень – чотирнадцять шарнірно з’єднаних дощок із різьбленням в техніці барельєфу сюжету Хресної дороги. Фахівці зазначили високу художню цінність цієї барокової штуки.
На жаль, моя спроба щось відшукати в Тернопільському архіві не вдалася, а до Львова поїхати мені не вийшло і так за плином часу я забув цю історію.
Аж, 21 вересня 2006 року з села хтось викрав Святого Яна.
Про цю дерев’яну фігуру відомо лише приблизний час виготовлення (16-18 сторіччя), час її поневірянь в умовах войовничого атеїзму, коли після спроби втопити, громада переховувала святиню, аж до горбачовської відлиги.
Повернувши Св.Яна на освячене місце, ніхто тоді не міг навіть подумати, що при «незалежній» найдеться паскуда, яка під покровом ночі вкраде цей рідкісний спадок громади. Зважаючи на те, що акт вандалізму відбувся за правління Ющенка, я здогадуюсь чиї руки «нічого не передавали», але цього не досить для публічного осуду.
В той самий час, мене дивує безхребетність об’єднаної громади і бездіяльність правоохоронних органів.
Дві унікальні роботи великого майстра Іоана Георгія Пінзеля, яким захоплюється увесь світ, який в тоді жив і творив у Бучачі та довкола Бучача; речі які пережили режим бездержавності та большевизму, яким нема ціни; нараз зникають і мало кого то непокоїть. Зрештою, мова йде про культові раритети, до пошуку яких мала б долучитися і церква.
Це не перше моє публічне акцентування проблеми, але…
В тому ж 16-18 столітті церква була активнішою і зокрема немало утисків від неї зазнали ті, хто дав назву славетному селу.
В середині 17 сторіччя архієпископ Никон домігся повної заборони скомороства. Православний цар Олексій в листі до свого васала пише: « Щоб скоморохів з домбрами, і з гуслями, і з волинками, і з всякими іграми та ворожбитством хлопів та баб, до хворих і немовлят до себе в хату не кликали, і в перший день місяця і в грім на водах не купалися, і з срібла по хатах не вмивалися, і олова та воску не лили, і зерню та картами, шах матами й лодигами не грали, медведів не водили, і ніяких бісовських ігор не творили»
«Історія української культури» (ст. 459), дає уяву про скомороший рух. Здебільшого, це бродячі, рідше осідлі, гурти циркачів, які ставили вистави й інші публічні видовища.
Мовознавець К. Тищенко виводить слово «скоморох» з германських мов, інші посилаються на арабське mascara – блазень, чи грецьке skommarchos – майстер жарту.
Про популярність скоморошого руху свідчить фреска (замальовка на знимці), що збереглася в Софії Київській.
Проте, в скоморошому поселенні на Сереті був особливий уклад, такий що достойно вирізняв їх ключову роль – всі вони були велетнями і богатирями. В їх репертуарі силові трюки, змагальна боротьба і ратна справа в складі княжих дружин ( Батирова гора під Сков Родином).
В загаданому селі, назву якого не називаю, досі збереглися епічні топоніми – гора Єгориска (місце скомороших ігор), вулиця Уланська (місце лицарських турнірів).
Незважаючи на клерикальний осуд, такі забави, користувалися всенародною підтримкою і любов’ю.
1983 року при закладці церковного фундаменту, було виявлено череп велетня, а ще раніше в урочищі Моравщина ціле кладовище з останками велетнів – скоморох.

Така двохпроявна унікальність села, така трагічна доля його старожитностей і така невимовна біль від безпорадності «правнуків поганих», які тільки й можуть звертатися – «… нам Україну храни!», а самі палець о палець не вдарять для збереження спадщини предків.

Серед тих хто читає ці мої дописи, напевне, є молоді і підприємливі люди, яким не байдужа культура та історія краю…

Дуже вас прошу, займіться відновленням слави села! Села дуже давнього (поселення доби неоліту), села живописного (урочище Перейма), села намоленого (Раків Кут) і нехай вам Бог помагає в цій благородній справі!

Ярослав Свистун для Чортків.Онлайн

Коментарі