П’ятниця, Липень 20Усі Чортківські новини

«Вона для мене найкраща». Приголомшлива історія кохання…

Після закінчення медичного училища молодшого фельдшера Віктора направили на роботу в одну із селищних поліклінік Тернопільщини. Довелось хлопцеві розпрощатися з рідним селом на Вінниччині, а найголовніше – з коханою дівчиною Ніною.

Попрацювавши декілька місяців, Віктор пішов служити до армії. Службу проходив у Полтаві. Тужила за хлопцем Ніна, майже щоденно отримувала листи. До нього не їхала, бо тоді були інші часи – дівчата до хлопців не їздили. Ніна після закінчення школи сапала в колгоспі буряки.

Після армії Віктор одразу поспішив до Ніни, а потім прийшов до батьків. Згодом хлопець поїхав на попереднє місце роботи. І раптом все перемінилося в його житті. У поліклініку була призначена на роботу молода медсестра Таня. Краса і доброта новоприбулої медсестри поволі засліплювала молодого фельдшера. Про Ніну він поступово забував. Через півроку після знайомства Віктор і Таня одружились. Батьки Тані були незадоволені. «То для твоїх сестер були женихи в своєму селі, а ти за москаля заміж йдеш?» – голосила мати Тані. Та це не пошкодило молодим. Жили вони в любові і злагоді. Невдовзі народився в них синочок, а згодом і донечка. Віктор дав доньці ім`я – Ніна. Чому – так і не пояснив дружині. Мама Тані була незадоволена: «Ото ім`я вибрав, в нас так ніхто не називає дівчат. Та скільки ж в нас гарних імен – Ганна, Марія, Ольга, Галя», – із захопленням перелічувала жінка імена, котрі були поширені в Західній Україні. Та її ніхто не слухав.

Щороку влітку Віктор з сім`єю приїжджав до рідного села. І це було єдиною радістю для Ніни. Приїжджали вони завжди у липні і проходили повзїї хату, бо Ніна проживала на одній вулиці з Віктором, тільки далеченько одне від одного. Ніна заміж так і не вийшла. Вона дуже раділа, коли діточки Віктора, проходячи мимо, підстрибували і зривали з обвислих гілок червоні вишеньки. Ніна готова булла зірвати і віддати їм всі вишні. Та Віктор тільки злегка кивав головою, проходячи повз, а не зупинявся і не говорив з Ніною. Чи знала Таня про колишнє кохання свого чоловіка, невідомо. Тільки, проходячи мимо, скоса поглядала на Ніну, принаймні, їй так видавалося.

Згодом повмирали батьки Ніни і вона залишилась самотньою, бо ні брата, ні сестри в неї не було. Попідростали діти Віктора і, одружившись, випорхнули з родинного  гнізда.

Згодом від невиліковної хвороби померла Таня, ледь переживши повних 50 років. Не одна медсестра кидала погляд на Віктора. Три розлучених медестри полікілініки вже вгадували, котру з них обере Віктор. Та у своїх припущеннях вони помилились. В думках чоловіка була одна його перша дівчина – Ніна, котра не зрадила йому. А можливо, навіть чекала на нього? Це для Віктора залишалося таємницею.

Холодного осіннього дня вулицею рідного села прямував Віктор. Вже декілька оків не бачила його Ніна в селі після смерті його батьків. На подвір`ї – пустка, кругом бур`яни. «Чому він в такий холод приїхав до порожньої хати?» – думала-гадала Ніна. Та раптом… несподіванка. Віктор ступив на подвір`я Ніни. Вона заніміла: чому б це він сюди прийшов?

– Рік минув, як померла моя Таня, – зі сльозами на очах промовив чоловік. – І я хочу, щоб ти за мене вийшла заміж. Краще пізно, ніж ніколи. Я вірив, що ти чекаєш на мене…

Не знала Ніна, що відповісти Вікторові. Та згодом погодилась. І поїхала з ним на Тернопільщину. Перед від`їздом сусіди відраджували: «Ото дурна! А чому замолоду тебе покинув?». Та жінка їхне слухала.

Віктор з Ніною одружились. Він працював в тій же поліклініці. Медпрацівники, побачивши, що Віктор привіз просту сільську жіночку, зав`яз ану хустиною, здивувались. Та одна літня медсестра наважилась все-таки кинути докір Вікторові: «Ой, Вікторе, стільки розлучених мед сестричок надіялось на вас, а ви привезли просту неосвічену жінку».

– Та вона для мене найкраща! І ніхто мені її не замінить, – відповів чоловік.

Жили вони в мирі і злагоді, а коли Віктор вийшов на пенсію, поїхали в рідне село на Вінниччину. Там живуть і по сьогодні. Приїжджають 1 листопада на могилу Тані. Мешканці селища, в котрому Віктор пропрацював стільки років, радіють, що чоловік після смерті Тані ще знайшов своє щастя, і бажають їм довгих літ життя.

Марія ПОЖАРНЮК, позаштатний кореспондент «Голосу народу», с. Кривеньке

Джерело: ТОВ “Редакція газети “Голос народу”, №23, 8 червня 2018 р.

Коментарі