П’ятниця, Липень 20Усі Чортківські новини

Ігор Шевчук: “Я люблю свою роботу!”

Для нас вже звично бачити на шпальтах газет, на моніторах комп’ютерів та на екранах телевізорів одних і тих же персон – політики різних рангів або щось обіцяють, або звітують про зроблене. Ну, робота в них така, що передбачає медійність, із цим все зрозуміло. Але постійно дивлячись на вершину айсберга, ми часто забуваємо, що за словами начальника будь-якої структури стоять ті, хто втілюють ідеї керівництва у життя. Часто – у понаднормовий робочий час, нерідко – до збитих до крові рук (праця ж є різна!), буває – і здоров’ям чи сім’єю нехтують… Тож «Голос народу» вирішує розпочати серію матеріалів саме про таких людей. Людей, котрі закохані у своє місто, свою країну, свою роботу, і головне – роблять її на совість, отримуючи від цього задоволення.

Довго вагався, із кого ж розпочати. Бо кандидатур, насправді, чимало. Та вибір впав на одного з наймолодших працівників чортківського КП «Парковий культурно-спортивний комплекс» Ігоря Шевчука, адже саме парк ім. І.Франка останнім часом змінюється до невпізнаваності. Не в останню чергу – саме завдяки йому. Тож, давайте знайомитись!

«Революція змінила мене»
«Бажання постійно щось робити, – каже Ігор, – активно проявлялося ще з дитинства. Вічно щось вирізав, малював, клеїв. Може, саме тому із рідної Нагірянки поїхав у Тернопіль та вступив до університету на спеціальність «Ландшафтний дизайнер». Завершення здобуття вищої освіти припало на час Революції гідності, і це, за словами хлопця, не могло не залишити свого сліду. Тож він твердо вирішив – потрібно залишатись в Україні та бодай щось для неї робити!

«Коли прийшов на роботу – схопився за голову…»
Так волею долі герой нашої оповіді потрапляє на роботу інженером у новоспечене комунальне підприємство, що опікується парковою зоною та стадіоном. Каже, що коли вперше прийшов – не знав, за що братись, не було ні молотка, ні цвяха. Але зібралась команда роботяг, котра справді зацікавлена зробити Чортків кращим, тож парк почав розвиватись семимильними кроками. «От для прикладу, цьогоріч посадили близько 500 дерев, – з гордістю заявляє мій візаві. – Нарешті, в парку ростимуть потрібні породи, а не те, що з роками саме насіювалось. Зокрема з’явилось багато катальп, близько 30 червоних дубів, липи – для запаху. Є навіть сакури, китайські вишні».


«Дуже важко пояснювати все людям»
«Наші люди не хочуть вникати в суть проблеми. Бачать лише вершину айсберга і відразу по тому роблять глобальні висновки», – видно, що ця тема – болюче місце Ігоря. Розповідає, що питання «навіщо ви вирізаєте парк?!» чув більше сотні раз. І відразу пояснює – все, що вирізали – вже давно віджило своє, всередині була суцільна трухлявість, а це – загроза безпеці відвідувачів парку. І якщо із такими питаннями хлопець ще згідний боротись, то із вандалізмом – ніколи! «Не можу зрозуміти, навіщо ламати нові деревця, лавки, розкидати сміття, забруднювати фонтан… Тут же ходитимуть твої діти!». Взагалі, у часі бесіди із Ігорем постійно проскакують одні і ті ж поняття – сім’я, мир, затишок… Очевидно, любов до природи, до отчої землі, котра по чоловічій лінії у сімействі Шевчуків передається вже не одне покоління, заполонила серце і нашого героя.

«Парк повинен бути місцем відпочинку»


«Ой, хочемо зробити ще дуже багато», – чуємо у відповідь на питання, що ж планується у парку. «І створити хороші стежкові мережі, і оновити центральну алею, не вистачає лавочок, сміттєвих урн. Дуже мрію про гарну дитячу зону, а ще більше – спортивну. Бо без неї – молодь до активного способу життя ми не привчимо». Вхідну частину парку планують оформити завдяки контейнерному озелененню, яке набирає все більшої популярності у Європі. Хлопець розповідає, що парк, нарешті, повинен стати місцем відпочинку чортківчан та гостей міста, а не просто купою зарослів, серед яких ввечері ходити лячно. Дивно, але звичайний хлопець з Нагірянки, котрий більше 20 років майже не перетинався із Чортковом, не просто щодня виконує колосальний об’єм роботи у парку ім. І.Франка, він – живе цим, живе ідеєю залишити по собі слід.

«Два пляжі і нова «співучка»
Якось непомітно до розмови підключився молодий начальник підприємства Володимир Снігур. Каже – найбільша проблема кадрова. Особливо мало молодих. Ігор – чи не єдиний, хто не спокусився на заробітки закордоном. Але стараються працювати на максимум своїх можливостей. Також повідав, що деякі працівники КП зараз задіяні в облаштуванні пляжу поруч із ГЕС, що будується. Окрім того, хочуть привести у порядок старий чортківський пляж. Зізнається, часто і технікою, і власними руками допомагають місту в наведенні благоустрою, і хоча це їх обов’язок, пояснює: «Ми ж всі робимо одну справу».
«Знаєте, значно легше було би працювати, якби люди шанували нашу роботи. Часто взагалі відпадає бажання щось робити, – розчаровано веде п. Володимир. – Більшість лише критикує, натомість нічого не роблячи для міста».
Гуляючи парком, помітили, що і на співочому полі ведуться роботи. Ігор відразу розповідає: «Задумали зробити нові металеві лавочки, тож наразі вирівнюємо землю, дискуємо та сіємо траву. Тут теж посадили величезну кількість нових дерев».

На моє останнє ключове запитання «що ж тебе тримає в Україні?», Ігор щиро відповів: «Щось тут (показує на серце, – авт.). Це моя країна, і працювати на її благо – мій обов’язок». Він – один із мільйонів. Мільйонів простих роботяг, котрі, працюючи чесно та совісно, тримають на своїх плечах всю Україну. Бо знають, що завтра на цій землі жити їх дітям…

Тарас Заяць, фото Ореста Лижечки

Джерело: ТОВ “Редакція газети “Голос народу”, №23, 8 червня 2018 р.

Коментарі