Понеділок, Травень 28Усі Чортківські новини

Містична історія: нічний мотоцикліст…

Олег повернувся до міста свого дитинства рівно через двадцять років. Згорнув власний бізнес – він і так вже не «йшов». Продав квартиру – там все до болю щемко нагадувало про спільно прожиті зі Світланою роки. Хоча і вдома, звідки був родом, гірких споминів вистачало.

Батьківський дім в передмісті довголітньо здавався квартирантам – за цим слідкувала Олегові двоюрідна сестра Юля. Тепер же на прохання господаря квартиранти, попереджені заздалегідь, з`їхали. Тож, оселившись там, Олег, хоч-не хоч, а таки мимохіть раз за разом пірнав у спомини. Підступні, болючі, гіркі…

Він якраз закінчував інститут і був, як кажуть, шибайголова. Випрошував батькову «тачку», аби наввипередки поганяти з друзями. Здебільшого – під ніч, коли траса порожніла. Батько, звісно, був проти, забороняв, ховав ключі. Та хто й коли вигадав табу на юначий максималізм? Так було й того разу: взяв Олег батькове авто без його дозволу. І – скоїв наїзд на мотоцикліста. Просто-напросто збив того хлопця. На смерть. Відтоді на все життя перед очима – його постать у куртці-«косусі» та захисному шоломі з безвільно відкинутою правою рукою.

Батько всю вину взяв на себе – аби врятувати сина від покари. Бо ж звісно: у того життя попереду. Його засудили до восьми років позбавлення волі. З в’язниці батько так і не вийшов. Доки «мотав» строк – переставилася й мати. А Олег тим часом жив в іншому місті, одружився. Сімейне життя у нього, щоправда, не склалося – через дванадцять років шлюбу дружина пішла від нього.

І ось тепер – тут, вдома. Старий батьківський дім в передмісті і поки що жодних занять. Тож Олег вдався до звички мало не щовечора сідати у власне авто й вирушати до якогось бару, аби «загасити» напливаючу на нього раз у раз депресію.

Вже за тиждень помітив: щоразу, як повертається додому «під шафе», його немов супроводжує якийсь мотоцикліст. Спершу гадав, що здалося – мало кого зустрінеш на дорозі! Потому почав пізнавати: все та ж юнацька статура, шкіряна куртка-«косуха», захисний червоно-чорний шолом… Стривайте: звідки таке видиво? Раптом наче прозрів: це ж його давня жертва! Принаймні, її точнісінька копія. Перелякався не на жарт. Роздумував наступного дня й дійшов висновку, що то через спогади, мовляв, проекція думок в часі. От і ввижається – сприймає реальність за минуле.

А видиво раз у раз повторювалось. Навіть видозмінювалось. Хлопець, поминувши Олегове авто, озирався і щось кивав головою. Проте не зупинявся і зникав за ближнім поворотом. Олега ж щовечора вже нестримно тягнуло в дорогу – аби знову побачити непроханого супутника.

І ось нарешті нічний мотоцикліст таки зупинив його машину. Обігнавши, як зазвичай, різко загальмував майже перед самісіньким лобовим склом. Цього разу Олег вчасно натиснув на гальма. Хлопець кликав його помахом руки. Тож вийшов, ступив кілька кроків, що розділяли їх. І – мало не зомлів. У мотоцикліста, який якось миттєво скинув свій шолом, абсолютно не було очей – лише глибокі чорні провалля замість них. Наступної миті він розтягнув уста – неначе в жахливій гримасі. Й на Олега відразу повіяло не те, що порожнечею та мороком, а якимось застояним холодом – як з могили. «Примара! – враз подумав чоловік. – Примара з минулого!». Хотів ступити назад, чим швидше втекти, а ноги дедалі ставали немов ватні. Мотоцикліст тим часом видав звук: спершу різкий сміх, а потому – все наростаючий регіт, що вже відлунював, здавалося, попід небесами…

Далі зчорнів увесь світ. Олег прийшов до тями, сидячи перед своїм авто. Позирнув на годинник – четверта ранку. На дорозі – ані душі. Ледве підвівся, сів за кермо. Як доїхав додому – навіть не відає.

Припинив свої вечірні та нічні поїздки – аби позбутися тих пригод. Гадаєте, допомогло? Як би не так! Загиблий не без його участі мотоцикліст почав снитися Олегові мало не щоночі – лиш стуляв повіки. Тоді сестра Юля повела свого сорокалітнього брата до ворожки – зливати віск. «Мусиш покинути ці краї, – тільки й мовила та. – Бо спокою тут не матимеш, а ще більше лиха». Тож тепер Олег знову повертається до міста, де прожив недавні двадцять років. Та чи знайде його душа спокій будь-де? Чи зможе відректися від гріха, якому навряд чи буває прощення?..

Анна БЛАЖЕНКО

Джерело: ТОВ “Редакція газети “Голос народу”, №18, 6 травня 2018 р.

Коментарі

Privacy Preference Center

Close your account?

Your account will be closed and all data will be permanently deleted and cannot be recovered. Are you sure?