Понеділок, Травень 28Усі Чортківські новини

Коли рідні навідують нас після смерті

Колись в нашому селі проживав чоловік Матвій Третяк. Хто його пам`ятає, то знає, що він був великим танцюристом на весіллях, співаком, одне слово – душею компанії.

Він розповідав, що рано втратив матір, коли був ще молодим парубком. Йому, такому веселому, котрий любив забави, важко було цілий рік носити жалобу і сидіти вдома, не ходити на музики, на весілля. Якось півроку він витримав. А тоді пішов до священика і каже: «Отче, я знаю, що то гріх, але в мене вже немає сили більше носити жалобу, хочу на музики. Що скажете на це?».

Священик так відповів: «Матвійку, що ся хоче, то не гріх. Іди на музики, я дозволяю. Коби стільки гріха».

Матвій радісний пішов на музики. Та коли пізно ввечері, повертаючись із забави, підійшов до двору, то у хвіртці стояла його мати, була зажурена. Він думав, що помре зі страху. Не міг рушити з місця. Зрозумів, що душа матері незадоволена його вчинком. Додому увійшов через сусідське подвір`я. І півроку не тільки на забави не ходив, а боявся ввечері з хати вийти. Та коли минув рік після смерті матері, знову ходив на музики, на весілля, але при вході на подвір`я мати вже його не зустрічала.

Ще одна схожа історія. Чоловік Ліди теж дуже любив ходити на весілля, на танці. Одне слово, любив розваги. Його шеф женив сина, а Іван (чоловік Ліди) носив жалобу після смерті матері. Якось не пасувало йому йти на весілля. Та Іван твердив, що то не гріх. Танцювати і співати не мусить. А скільки він бачив на весіллях таких гостей, що й жалоби не мали, а тільки наїлися за столом і сиділи, як вкопані. «То й ми раз так попробуємо», – запропонував дружині. Вона не хотіла й ти, але чоловік був такий впертий, що таки погодилась.

Та коли на весіллі заграла чудова музика, чоловік запросив дружину танцювати: «Один потанцюємо, це буде перший і останній на цьому весіллі!..». Та Ліда відмовилась. Сказала, що в неї є сила волі. Чоловік взяв іншу жінку танцювати і все-таки реалізував один-єдиний танець.

Вдосвіта повернулись додому і полягали спати. Чоловік каже: «Ти чуєш? Який жіночий голос під вікном». «Я нічого не чую», – відповідає дружина. «Ти що, глуха?». «Ні, я не глуха. У мене зі слухом все в порядку. То, може, якісь п`яні йдуть з весілля і чуються їхні крики?». «Та ні, то тільки один жіночий голос чую», – відповідає чоловік. Він вийшов з хати, вмить повернувся і зі страхом каже: «Моя мати під хатою стоїть!». Ліда вийшла з ним надвір, але нікого не побачила. А чоловік і далі бачив матір. Тоді дружина запропонувала помолитися. Вони три рази змовили молитву і він сказав, що матері вже немає. Довго чоловік Ліди жив зі страхом…

А цю історію розповідав мені мій батько. Мав він у себе в селі товариша Якуба Мотику, чий батько був майстром і мав майстерню з різним інвентарем. Та коли після смерті батька Якуб заходив до майстерні, то бачив, що батько стоїть там! Першого разу він так злякався, що не міг слова вимовити s рушити з місця. Всім про це розповідав і ніхто не міг його нічим зарадити.

Та якось один чоловік порадив Якубу: «Як зайдеш у майстерню, злови батька за руку». Але син не насмілювався це зробити. Думав, що батько його забере. Нарешті відважився. Прийшов до майстерні і зловив батька за руку. Батько одразу щез, а рукою Якуб торкнувся верстата. Більше батько йому не ввижався.

Кажуть, треба до того, хто ввижається, доторкнутися рукою, тоді він щезне назавжди.

Марія ПОЖАРНЮК, позаштатний кореспондент «Голосу народу», с. Кривеньке

Джерело: ТОВ “Редакція газети “Голос народу”, №16, 20 квітня 2018 р.

Коментарі

Privacy Preference Center

Close your account?

Your account will be closed and all data will be permanently deleted and cannot be recovered. Are you sure?