П’ятниця, Квітень 20Усі Чортківські новини

Від Золотарки і до Худибини, або Вавілон на Сереті

Ого! Яка відстань між цими двома окраїнами поліетнічної, різнокультурної і багатоликої…, а тим, і Великої Білої.
Давайте спробуємо перейти її, з перепочинками на середушніх топонімах, тлумачити які – все одно, що діставати з жару печену бараболю; коли, на кожне – «кортить», є дошкульне – «пече».
А як інакше? Ми ж всі українці. І той козак Мамай, що сидить в індуській позі «лотос», і той «Свистун», що був Свесом при Германаріху, і всі нордичні «енки», і всі азійські «чаки».
Ближча епоха Відродження, десь якимсь крилом зачепила і нашу подільську Галичину. Вже в 15 сторіччі, при монастирях діяли артілі вишивальниць золотом і сріблом. При поважних дорогах, засновувалися золотошитні робітні – золотарки. В них не лише канітелили нитку, а й робили ювелірні оздоби для панянок і богослужебних книг.
Якийсь монах зі Скали на Подолі, на прізвисько Білецький, запровадив таку робітню поблизу джерела, що поквапом стікало до містечка Біле Велике.
Але, задовго до того, тут вже хтось «поїв коня» і певно затримався на довше, бо висік на скалі руни, дві з яких чудом збереглися донині. Чи то були готи, чи їх нащадки варяги, мали б розбиратися фахівці. Поки-що, лише знакова констатація рун «Тейваз» та «Іса».
А тим часом потічок дістався білецьких мочарів і збочивши від Берманової Гори доплив до Серету. Ця гора єдине геологічне утворення, що за формою відповідає означенню «гора».
Чи був Берман жидом, не знати, а от що «бер», то ведмідь – точно. Берманова Гора – гора вуйка ведмедя. Коло неї на північ був татарський цвинтар. А тепер – увага! Татари – ловчі люди. Слово «ловчий» означає спритний, майстер «на всі руки». Бо кому, як не колишнім кочовикам – куманам володіти всіма фахами лову від аркану до соколиної справи, від полювання до мисливства. І що йше мало бути їх вотчиною, як не Садловщина? «Саад» по арабськи – щастя. Скажете – до чого тут араби?
А хіба забули, що ті самі татари, принесли нам іранське слово «базар»?
Хіба щасливий лов не прив’язує до місця людей здібних і підприємливих?
Отож!
Мені трохи жаль прощатися зі своєю попередньою версією «садловщина – осілість», але мусимо йти далі.
Центровим і сакральним місцем в кожному поселенні є Кут. Нерідко – Раків Кут, в означенні «червоний» – священний. На Куті, за звичай справляли жертвоприношення (треби), звідси назва Трибіж, а також ритуальна страва «кутя» і як форма офіри – покута. Тут збиралося віче і копний суд.
А взагалі Біла, то понад півсотні топонімів, які можуть розказати більше, аніж вся історія з археологією разом взяті. Окремі назви сягають глибини під 40 тисяч років, себто від початку виникнення прамови. Деякі з них так замулені часом, що вже ніхто і ніколи не «відкопає» їх первісне значення.

Ми самотужки намагаємося розкривати їх через чужі мови і позамовні ознаки, що в якійсь мірі несуть семантику назви.
Так, десь в Єгипетських пісках губиться Хабатівка (Ха – світанкове сонце, Ба – душа в образі птаха). Ця думка отримає розвиток в геральдичній темі.
Ближче до нас Кальмуки. З латині – чорні бики, а також Пріски – стара дорога.
На завершення – третій кавалок пляцка – Худибина. Слово (з лово) знову наводить нас на іранський (перський) слід. «Худа» з іранської – божество.
«Бина» – щось схоже на дім. Божий дім, або за кабалістичною термінологією «бина» – милосердя. Гадаю, що патріотам Білої підійдуть ці обидва мовні визначення.
З міркувань того ж таки милосердя, мушу відділити від теми ще один четвертий кавалок, бо велике село – велике не лише історичною назвою, а й своєю величною культурою.
До наступної зустрічі!

Ярослав Свистун для Чортків.Онлайн

Коментарі