П’ятниця, Квітень 20Усі Чортківські новини

Одні проблеми на Тернопільщині з тими заробітками…(відео)

    Ви ніколи не звертали уваги на черги під візовими центрами чи банками, у яких щось там оплачують, щоб поїхати за кордон? Але всі собі думають:ну хочуть люди поїхати кудись, де, як їм здається, краще – їх право.
А ось проходивши біля візового сервіс центру Австрії, Литви і Польщі зупиняєшся і думаєш: оце ж тут у черзі стоять переважно чоловіки. Різного віку, але здебільшого молоді. І головна проблема не в тому, що з Тернополя їдуть робочі руки. Проблема у тому, що з міста виїжджає, так би мовити, генофонд.
Це ж якщо воно буде продовжуватися у таких розмірах і такими темпами, а воно буде, то жінкам скоро також доведеться масово їхати за кордон і не так на заробітки,  а для того, щоб знайти собі чоловіка.
     Кожного року український кордон перетинає тисяча наших співвітчизників. Вони всі намагаються віднайти кращу долю на чужині. Найчастіше виїжджають в Німеччину, Польщу, Угорщину. Потік українців, які виїжджають на роботу чи на постійне місце проживання, кожного року збільшується. Така еміграція пов’язана з багатьма чинниками.
     Дізнаймось чим же заманює українців Польща. Цим ми поцікавились у чоловіка, який не раз перетинав польсько-український кордон.
    – Що вплинуло на ваше рішення віднайти кращої долі в Польщі? Я народився в Україні. Двадцять три роки прожив у Тернополі, але одного дня я зібрав свої речі та поїхав до Польщі.

– Це не було спонтанним рішенням? Ні! Все своє життя я спостерігав, як українці показують на кожного пальцем і звинувачують у своїх бідах. У 2013 році я думав, що нарешті щось зміниться у нашій державі. Тому як міг намагався підтримувати Майдан. Їздив до Києва. Але зрозумів, що нічого не міняється, більшість людей, як і колись, не в змозі заробити собі на життя працею рук, а вдаватися до незаконних методів, таких як корупція, мені не дозволяє совість. Тому я вирішив поїхати до Польщі.

– Яке ставлення поляків до Вас? На диво дуже добре ставлення. Але це буває не з усіма. Наприклад, є декілька речей, які не можна робити перебуваючи в Польщі. По-перше, це говорити про Бандеру. Тому що поляки бояться його. По-друге, в громадських місцях розмовляти російською мовою. До вас одразу підійде поліція і почне з’ясовувати хто ви та звідки.

– Ви сумуєте за рідною домівкою? Дуже сильно сумую за своєю родиною. В Польщі я вже приблизно два роки, за цей час я неодноразово приїжджаю додому. Намагаюсь робити це якомога частіше. Я спілкуюсь зі своїми рідними, але це не допомагає. В окремі моменти я розумію, що краще ніж вдома не буде ніде.

– Яку пораду Ви дасте людям котрі хочуть виїхати з країни? Людям, які прагнуть перетнути назавжди українсько-польський кордон, варто добре подумати. Адже ніхто їх там не чекатиме. Їхнє перебування на чужині буде «соціальним рабством». Невідомо, як поставляться до вас люди. Існує два варіанти: як до рівних і як до людей «нижчого ґатунку». Отже, перед прийняттям рішення – залишитися чи поїхати назавжди на чужину, зважте усі «за» і «проти», аби потім не шкодувати.

     Ось один із прикладів життєвих історій, що вказує що не до всіх українців хороше ставлення за кордоном.
Лучанка Альона Романенко стверджує, щона заробітках у Польщі втратила руку через нещасний випадок на роботі – у пральні в Любоні біля міста Познань. Про це 9 січня повідомило видання Волинь 24.
“Та машина, на якій я працювала, дуже часто ламалася. То вона взагалі цілий день не працювала, тільки на вечір. Так часто машина ламалася, що нас перекидали з однієї машини на іншу. 15 грудня я приступила до роботи о 10 ранку. Моя робота заключається в тому, щоб причіплювати простирадла, щось таке. Щоб так щось забирати, то я не мала цього робити. Інструктаж мені ніхто не проводив по тій машині. Але згодом одна жінка почала говорити, що треба виймати, якщо там буде якась “бомба” чи вузол на простирадлі”, – розповіла про умови роботи жінка.
За її словами, вона збиралася прибрати вузол і її руку втягнуло до пралки.
“Я кричала дуже голосно. Підбігла через деякий час дівчинка, з якою я працювала. Приїхала швидка (через 10-15 хвилин), почали мені відразу колоти обезболювальні, але вони не допомагали. Біль був просто жахливий. І коли рятувальники хотіли різати машину, власник пральні сказав, що цього категорично не можна робити. А рятувальники сказали, як ще можна цю людину врятувати?” – розповіла українка. Майже годину, за її словами, довелося чекати на майстрів, які мали розкрутити машину.
“Моя рука була годину там. До мене підбігли полячка та двоє українок, тримали мене […]Привезли мене в лікарню, підготували до операції… Пройшла операція одна, друга. Має бути ще одна.”, – розповіла Романенко.
Вона додала, що у лікарні їй допомагають: “Приходять – і їсти приносять, і матеріально допомагають”. Водночас з місця роботи їй допомога не надходила.
Раніше у Польщі спалахнув скандал через те, що менеджмент одного із заводів під Варшавою змусив вдягати українців у синьо-жовту уніформу. Польські експерти в питаннях протидії дискримінації назвали це принизливою практикою сегрегації, що створює національний поділ серед співробітників.

Джерело.

Коментарі