Четвер, Грудень 14Інтернет портал твого міста

Не згасає скорботи свіча

Не згасає скорботи свіча.

Тепер тут – ні могили. ні хреста,

притулок наш останній не означено,

буряк щорік над нами вироста,

ми ніби є, і нас нема неначе.

Ви хочете дізнатися, хто ми?

Ми ті, хто в душах ваших даленіє,-

Невольники чортківської тюрми

із вулиці Скорботи і Надії.

Хоч вижили за влади москаля,

Усе ж не врятувались від наруги ми-

Півсотні на ягільницьких полях

Нас постріляли німці в сорок другому.

Поставте нам біля гостинця хрест –

для згадки, для молитви, для освячення.

Убитий, для живих Христос воскрес,

а ви, живі, воскресніть задля страчених!

 

На «зицирпляці» свідчать старожили,

фашисти бранців із тюрми убили –

понад півсотні впало їх навзнак.

Були то українські патріоти,

зарані кожний безпомильно знав,

що доля принесе з-за повороту.

Півста мужчин, через багато літ

ми безнадійно глиною оточені…

Але ми є! Шукайте нас! Знайдіть!

І традиційно повторіть урочини!

Автор – Андрій Базалінський.

Написано 14 років тому.

Зараз, після ексгумації, число жертв досягло – 60, себто копа – магічне число, що лежить в основі одиниці часу.

І як тут не згадати Володимира Висоцького та Іогана Гете – цих невольних представників  двох ворожих таборів.  Ось цитати в моєму перекладі:

«поети ходять босими по гострині ножа і ріжуть до кровІ свої ранимі душі»;

«надія живе навіть на могилах»

Ще раз нагадую всім, що зло панує тоді і там, коли і де – слова втрачають первинний сенс.

Так сталося і з нашим ні в чому не винним містом…

Через підміну в його імені лише однієї літери «А» (Альфа – початок) на «О» (Омега – кінець).

Той самий Базалінський –

                                             «Не згасає ніколи свіча.

                                               Перед Богом велика вина,

                                               що родина втрача і планета втрача

                                               імена, імена, імена…  

Ярослав Свистун

Коментарі

Читайте ще