П’ятниця, Жовтень 20Інтернет портал твого міста

Велике місто завжди з присмаком самотності…

Усім доброї пори доби!

Як Ви вже знаєте, з мого попереднього допису, мене звати Оксана і я продовжую ділитись з Вами враженнями і почуттями про життя у столиці і у місті Чорткові.
У попередній статті я висловила побажання, що на мою думку не вистачає у рідному місті для дозвілля та кращого проведення часу. А вже сьогодні, я розповім Вам про життя у столиці.
Навчатися у Києві- це ще дитяча мрія. Я не можу всидіти на одному місті, тому з великим задоволенням прийняла виклик від своєї долі.

Проте освоїтися у Києві стало не надто легким завданням для мене.

Уже майже за традицією о 6-18 ранку я прибуваю на перон Київського вокзалу.

Тут вітають усіх приїжджих з піснею «Як тебе не любити, Києве мій». І, справді, як це місто можна не любити, якщо воно відкриває перед тобою нові можливості ?!

Уже за кілька хвилин мене поглинають страх і сумніви. Перед собою я бачу сіру столичну масу, яка вічно не встигає, стоїть у заторах, періодично вибухає обуренням один до одного.

Люди тут холодні, з пустими очима, здається, їх більше нічого не радує у цьому житті.

Я зливаюсь у один потік із ними і прямую до метро. Це реально найкраща альтернатива добратися у будь- яку точку міста без заторів.

Мені згадалось, як було страшно зробити один крок між платформою і вагоном метро, зараз мені із цього смішно. Це неможливо пояснити людині, яка росла в місті, де нема такого транспорту.

Напевно, це той самий страх, коли ти перебираєшся жити у мегаполіс. Відчуття з часом минають, але ти їх чудово пам`ятаєш.

Крім цього, в метро буває й небезпечно.

Тут часто відбуваються крадіжки і різного виду провокації.

Головне у таких випадках не панікувати, бо можна розчинитись, у прямому сенсі цього слова, в чисельному натовпі.
Врешті-решт, я добираюсь до пункту призначення-свого київського дому. Так, він не такий затишний, як у рідному місті, у ньому не зовсім комфортно, проте я рада, що мені не доводиться ділити його з іншими, чужими мені людьми.
Труднощів у Києві є дуже багато.

Спочатку місто, ніби оголошує «курс молодого бійця», нічого не розуміючи, не знаючи, я починала освоювати тутешні закони і звичаї.

Мушу визнати, як жительці Західної України, мені було незрозумілим єдине: практично усі кияни та гості міста спілкуються російською.

Але це ще невелика проблема, катастрофа починається тоді, коли вони не розуміють української.
Один з найбільших недоліків міста- це його розмір.

Три години з 24 щодня можеш витрачати тільки на дорогу.

Я, як на героїв, дивлюсь на людей, які пересуваються містом на велосипеді – бо тільки доїхати з дому до центру може потягти кілометрів 20-50. Цей час, коли ти можеш зібратися з думками,слухати музику чи почитати книгу. І тільки у заторах розумієш, що ось-час зупинився.
Це все не надто надихає ,проте людина звикає до всього.

Я чітко розумію, що тут живе моя мрія. Я полюбила Київ, деколи хаосний, не зрозумілий, але ж такий красивий!

Можливо, у собі я вбачаю сили щось змінити.

Завжди говорячи українською, деякі жителі з здивованим виглядом, відповідають теж рідною мовою. Самобутніх українців цінують, ними захоплюються, тому я гордо розповідаю те, що знаю, чого мене навчили.
Що стосується транспорту, житла, місцевих жителів- це для мене було чужим.

Зараз мене уже не дивують описані вище ситуації.

Коли я вдома, я спокійна, не чекаю небезпеки з кожного кутка. Вдома я почуваю себе рідною.

Адже велике місто завжди з присмаком самотності, воно змушує кожну хвилину обирати, не терпить помилок і не вітає наївності.

Але це і є справжнє життя.
У наступній статті я продовжу про ще інші аспекти життя у Києві.

А на завершення хочу сказати, що затишнішого місця ,ніж рідний дім, у світі не знайдеш…

Шахова Оксана для Чортків.Онлайн

Київ-Чортків

Коментарі

Залишити відповідь