Четвер, Серпень 17Інтернет портал твого міста

“Прикра” історія в маршрутці… може і Чортківській

Отже, уявіть, напівпорожня маршрутка повільно плентається по вулицях міста.

На зупинці заходить досить симпатична, на мій погляд, тридцятирічна жінка.

Детально описувати її не буду, скажу коротко – все при ній. А слідом за нею схоплюється чоловік приблизно того ж віку з великою і, судячи з усього, важкою сумкою.

Маршрутка різко сіпнулася і за інерцією цей чоловік подався вперед до тієї самої жінки і настав їй на ногу.

«Ну, що ж ви як слон справді» – сказала вона. – невже не можна акуратніше».

Чоловік подивився на неї винуватими очима і вибачився.

Але вона не вгамовувалася, «триматися треба було».

І тут цей чоловік сказав слова, в які постарався вкласти максимум бoлю і скoрботи:

«Жінко, але ви ж бачили що я не навмисне, тим більше, що я перед вами вибачився, ну, що мені ще зробити, щоб ви заспокоїлися?».

Особисто я в той момент очікував від неї будь-якої відповіді, але навіть мені, з моїм вродженим цинізмом і солдатською грубістю, в голову не могло прийти на що здатний жіночий розум.

Отже, готові?

«Що, що, заміж мене візьміть».

Водій від несподіванки зупинив автобус, в салоні настала гробова тиша.

Навіть п’ятирічна дівчинка, яка сиділа за мною і всю дорогу щось бурмотіла, замовкла. Так тривало напевно хвилину або близько того.

(Хочу зауважити, що на обличчі жінки в той момент не було навіть натяку на прикол).

І тут уже не витримав я , говорю:

«Чуєш, мужик, ти відповідай що-небудь, подивися, публіка чекає».

Він подивився на мене, потім на нас усіх, перевів погляд на жінку, і сказав:

«Я на наступній виходжу, ви зі мною?».

«Так», – твердим голосом відповіла вона.

«Браво», – крикнув я, і вся маршрутка без будь-якої команди почала аплодувати.

Вони дійсно вийшли на наступній зупинці і я почув як подаючи йому руку на виході, вона сказала:

«Мене Людмила звуть».

Двері зачинилися.

фото автора

Коментарі

Advertisement