Четвер, Серпень 17Інтернет портал твого міста

Дві Галілеї – одна доля або яка Велика Місія Галілеян

Мета цієї краєзнавчої розвідки – привернути увагу до півдня Тернопільщини, а також запропонувати месіанську генеалогію, як привід для обґрунтування нашої священної історії, а почасти і національної ідеї.
Кожний з нас несе в собі певну програму еволюції. За життя ми стисло відтворюємо все те, що було задовго до нас і що буде після.

Подивіться на свої дитячі фотографії…

Багато хто на цих знимках виглядає світлішим, аніж у зрілому віці.

Так…, первісно, всі ми були бореальні – світлошкірі та світловолосі. Що ж так вплинуло на арійську расу, що пересічний українець набув незвичної для цих широт смуглості і постави?
Щоб зрозуміти цей феномен, зробімо невеликий екскурс у минуле; оглянімося на кілька тисячоліть назад. Післяльодовиковий період не лише розморозив демографічний потенціал кроманьйонця, а розширив простір взаємин, що не вперше і не востаннє виплеснулося потужними міграційними процесами. Уже по десятому тисячолітті пасіонарна людність невпинно рухалася на південь, підкоряючи тепличні народи середземномор’я і наповнюючи їх життєдайною свіжою культурою і кров’ю.
Частина їх осіла в Ханаані (Палестина), утворивши білу етнічну спільноту.


За вдачею та зовнішністю, прибульців нарекли галілеями, а обрану землю Галілеєю (hali – світлий, lej – левиця).

Ті ж озимі гали, що залишилися на батьківських землях, стали галичанами, або кельтами. Ймовірно, в грядущий залізний вік бойова сокира була достатнім аргументом для номінативного означення цією назвою і господаря сокири.
Більше того, спори білої раси рознесли галів по всьому європейському континенту, від Малої Азії до Скандинавії.
В той самий час з озера Генізарет (Палестина), пили воду ті, кому судилося стати засновником новітнього вчення про любов і гармонію.

То були есеї Кумранської естетичної школи. І хоча за тисячі років потемніла їхня шкіра, змінилися мова й вірування; вони так і залишилися волелюбними і шляхетними світлими левами.

Велика місія галілеян завершилася на початку нової ери поверненням на прабатьківські землі.

Цьому передував геноцид, спровокований юдейськими бунтами. А оскільки галілеяни не могли залишитися осторонь визвольних змагань, то влітку 67-го року римляни, відвойовуючи Галілею Палестинську, повідають, що озеро Генізарет було червоний від крові.

Тоді ж на честь імператора Тіберія Галілея була перейменована на Тиверіаду; відповідно галілеяни стали називатися тиверцями.
Зрозуміло, чому, за час «цієї прогулянки» тривалістю у тисячі років праукраїнці не лише остаточно засмагли, а й отримали «карі очі, чорні брови».

Виособилися в балканський антропологічний тип, який за совокупністю ознак підпадає під характеристику саме галицького українця; противника зовнішнього поневолення – націоналіста і противника внутрішнього поневолення – анархіста.
Галілеяни – тиверці, це та наскрізьна вісь, на яку нанизана вся наша далека і близька, славна і скорботна історія. Історія народу, який як тотемний лелека, знає час відлету до ірію і час повернення до дому. Котрий повертається щораз оновленим і натхненним творити на своїй землі власну культуру, власну націю.

За нашими літописними джерелами, тиверці оселилися на Середньому Подністров’ї.
Орієнтовно, межі їх осілості тягнуться від Південного Бугу до Дунаю.

Ця присутність, маркується такими топонімами, як Тиврів та Ямпіль на Вінничині; Галілея, Констанція, Юрямпіль, Пилатківці та Палестина на Тернопільщині.
Окрім цього, плем’я тиверців, мало історичні стосунки з Руссю (князями Олегом та Ігорем, спочатку, як відмовники сплачувати данину, а вже потім, як пособники в походах на Візантію), і все ж, через напади половців, в 12-му столітті, частина тиверців відійшла у Валахію, а частина пристала до галицьких князів.

Але найдоказовішим аргументом собівартості гіпотези двох Галілей, є первісний ліс на водорозділі Серету та Нічлави з претензійною назвою Галілея.

Він зберігся в натурі й назві завдяки божому провидінню і статусу державного заказника. Цей релікт площею 1865 гектарів, простягається від Глубочка на Борщівщині і майже до Чорткова.
На цьому благодатному клаптику Едему, спученому потугами надр, в оправі ландшафтного та біологічного розмаїття, народився новітній етнос.
Власне, топонім Галілея, принесли в останній хвилі повернення галілеяни-тиверці, як номінативний імплантат у місце нової обітації, як елемент ототожнення старої батьківщини з цією – новою.
Це ототожнення не лише за видимими і чуттєвими ознаками, а за долею спорідненого люду.

Наша галицька Галілея – залишковий осередок у сто крат більшої землі тиверців.
Він залишився у назві, як фантом тієї іншої, але дуже схожої батьківщини. Як пам’ять про те найдорожче, що предки могли взяти зі собою на землю обітовану.

Із всього сказаного, можна зробити такі висновки:
– Галілея Галицька – неспростовний доказ генеалогічної і культурної спадкоємності одного й того ж народу.
– Галичина, не лише правонаступниця, а й предтеча Руси-України.
– Галичина, народила й інші етноси на півдні, на заході і на півночі Європейського континенту.
У назву цієї теми закладено подвійний зміст. Один – у значенні спільний народ – спільна доля.
Інший, виводиться з аналогії імперський архетипів Риму та Московії, в якому юдейський фактор був і залишається головним каталізатором кровавих бунтів та воєн.

Ярослав Свистун для Чортків.Онлайн

Коментарі

Advertisement