Середа, Травень 23Усі Чортківські новини

Не будьте байдужими – це вбиває

Ми з подружкою насолоджуємося теплим літнім днем. Розкошуємо, бо сесія успішно здана. Ласуємо смачним тортом із чаєм. Олена гортає мій фотоальбом. Сміється з того, яким кумедним дівчиськом я була в дитинстві.

— Ой, яка красива дівчинка! — вигукує, демонструючи мені світлину, де я міцно обіймаю біляву й блакитнооку ровесницю. — Це твоя сестричка? Така симпатюля.

— Подружка, — похмурнію я, відганяючи спогади.

— Ви із нею досі спілкуєтесь? — не вгаває Олена.

«Мабуть, треба сказати правду», — думаю я.

— Улянка померла, коли їй ледь виповнилося шість. Її вбив власний батько.

Подруга полотніє від жаху і закриває обличчя руками, а я видобуваю усі спомини про свою сусідку.

Чи не усі мешканці нашого під’їзду знали, що Улянчиній мамі перепадає від благовірного. Завжди ввічливий і стриманий на людях дядько Віталій удома наче божеволів. Лупцював дружину руками, копав ногами або шпурляв у неї речі. Причин для бійки довго не шукав. Несмачний борщ — тарілка об стіну. Поганий настрій — кулаком в обличчя. А якщо, не доведи Боже, затрималася на роботі…

Улянчина мама своїм горем ні з ким не ділилася. Не втручалися у проблеми родини і сусіди. Деякі жіночки ще й виправдовували дядька Віталія: «Ну, поганий характер, це правда. Але ж сім’ю утримує, зарплатні не пропиває. Головне, у дитини є тато». Ох, мені досі соромно за ті переконання дорослих. Бо якби вони були трохи уважніші й не жили за принципом «моя хата скраю», то трагедії можна було б уникнути. Якщо б вони не виправдовували тирана й допомогли його виснаженій дружині звільнитися з-під його впливу, дитина була б жива. Чому ніхто з них не помічав, як Улянка до пізніх сутінків засиджується на дитмайданчику, щоб затягнути час до зустрічі з татом? І блідне, почувши його голос.

…Того ранку дядькові Віталієві здалося, що дружина погано випрасувала йому сорочку. Він схопив праску і кинув нею в жінку. Та праска поцілила в голову Улянки. Дівчинка померла до приїзду «швидкої». Маленьке янголятко в білій сукні в останню путь проводжали усім двором. А мені ще довго снилися жахіття.

Тривалий час я намагалася стерти з пам’яті все про мою вбиту подругу. Та подорослішавши, зрозуміла: Улянка має стати для мене нагадуванням того, до яких страшних, смертельних наслідків призводить людська байдужість.

ДІАНА. м. Тернопіль.

Коментарі

Залишити відповідь

Privacy Preference Center

Close your account?

Your account will be closed and all data will be permanently deleted and cannot be recovered. Are you sure?