П’ятниця, Жовтень 20Інтернет портал твого міста

Чорнокінці чи Чорнокунці? Гунський фактор на Чортківщині

Хто назве речі своїми іменами, той побудує світ – сказав мудрець Конфуцій.

А 800 років по тому вождь гунів Аттила, побудував імперію що простягалась від Волги до Рейну. На цьому шляху в кінці чотирьохсотих років опинилася і наша позбручанська земля, яку історія поіменувала етнонімами улусів Великі й Малі Чорнокунці, Воля Чорнокунецька (Пузина).

Саме кунцями називав місцевий люд цих зайшлих вершників і саме – чорними, бо білі (меоти) залишилися в східному Туркестані. І ця зовнішня назва гунів закріпилася на всіх територіях де була цілюща вода з коралових рифів і угіддя для випасу коней.

Так ми маємо Великі й Малі Кунчики за Вишнівцями на тій же Тернопільщині, Чорнокунці в Яворівського району Львівщини, Куни та Кунки в Гайсинському районі Вінничини, Гунчу і Гуничі а також Куну притоку Дністра. Про визначальну роль води для гунів, свідчить досі збережений гідрокомплекс Гунські Криниці в Кам `янець Подільському.

В цьому скупому викладі нема потреби виясняти чи були кунці нащадками царських скіфів та ратними союзниками антів, але за описом готського історика Йордана, Аттіла носив «оселедець», як і Святослав Ігоревич п `ятьсот років по тому та знатне запорозьке воїнство ще п’ятьсот років по тому.

Що ж сталося, що нині «правнуки погані», обірвали традицію, зганьбили пам’ять, замінили (початок 20 століття) етнонім кУнці на  якісь там кІнці?

А от що… На фоні релігійного фанатизму та історичних спекуляцій, коли аврамічна історія витіснила національну пам’ять, коли монархічна та більшовицька московія вкрали нашу історію; відбувся духовний занепад, інтелектуальне зубожіння.

Від того й дотепер в пост совкових історіях міст і сіл України, тиражуються небилиці про чорні воли і коні, від того скитсько-гунські кургани (14 в Заберестках Чорнокунецьких), називають козацькими могилами (?) і (!) розтягують плугами.

А Розбита Могила між Чорнокінцями й Коцюбинчиками, вперто не визнається культовою спорудою призначеною для освячення Меча Арея, хоча за формою та розміром дуже нагадує ритуальний курган описаний Геродотом.

І ніякі аргументи, ніякі докази не можуть переламати цей хохляцький стереотип.

Понад 100 років тому місцева дідичка Аделя, розкопавши його, переконалася що то ніяке не поховання, а усипальниці розкопані Миколою Бандрівським, лише підтвердили історичну гунську культуру (відсутність посуду, кінська збруя і т.і.).

То ж є питання – доки…, маємо терпіти знущання над іменами-назвами. Доки «богообрані і старші брати» будуть вправляти нам мізги хуцпою нашої меншовартості?

«А історія!… поема вільного народу! І жаль мені і жаль великий на просвіщенних християн», писав Тарас Шевченко.

Ульріх фон Вердум в 1614 році переїзжав ЧорнокУнці, Адам Кіркор півтораста років тому досліджував ЧорнокУнці, а кІнчені посполиті і далі в’яжуть назву своїх сіл з епідемією холери. Мене дивують так звані краєзнавці та укладачі енциклопедій, які поширюють цей номінативний примітив. Поширюють авторитетно і тим самим потакають шовіністичним заявам нібито Україна не має власної історії.

Ми багато говоримо про гріх… А не гріх міняти егрегор (душу) села в якому мешкали батьки, народили нас, щоб успадкоємити себе через нащадків?

Думаю, доречно процитувати місцевого поета Андрія Базалінського:

Не згасає ніколи свіча.

Перед Богом велика вина, що родина втрача і планета втрача

Імена, імена, імена.

Ярослав Вистун для Чортків.Онлайн

Коментарі

Залишити відповідь