Субота, Травень 26Усі Чортківські новини

Чорнокінці чи Чорнокунці? Гунський фактор на Чортківщині

Хто назве речі своїми іменами, той побудує світ – сказав мудрець Конфуцій.

А 800 років по тому вождь гунів Аттила, побудував імперію що простягалась від Волги до Рейну. На цьому шляху в кінці чотирьохсотих років опинилася і наша позбручанська земля, яку історія поіменувала етнонімами улусів Великі й Малі Чорнокунці, Воля Чорнокунецька (Пузина).

Саме кунцями називав місцевий люд цих зайшлих вершників і саме – чорними, бо білі (меоти) залишилися в східному Туркестані. І ця зовнішня назва гунів закріпилася на всіх територіях де була цілюща вода з коралових рифів і угіддя для випасу коней.

Так ми маємо Великі й Малі Кунчики за Вишнівцями на тій же Тернопільщині, Чорнокунці в Яворівського району Львівщини, Куни та Кунки в Гайсинському районі Вінничини, Гунчу і Гуничі а також Куну притоку Дністра. Про визначальну роль води для гунів, свідчить досі збережений гідрокомплекс Гунські Криниці в Кам `янець Подільському.

В цьому скупому викладі нема потреби виясняти чи були кунці нащадками царських скіфів та ратними союзниками антів, але за описом готського історика Йордана, Аттіла носив «оселедець», як і Святослав Ігоревич п `ятьсот років по тому та знатне запорозьке воїнство ще п’ятьсот років по тому.

Що ж сталося, що нині «правнуки погані», обірвали традицію, зганьбили пам’ять, замінили (початок 20 століття) етнонім кУнці на  якісь там кІнці?

А от що… На фоні релігійного фанатизму та історичних спекуляцій, коли аврамічна історія витіснила національну пам’ять, коли монархічна та більшовицька московія вкрали нашу історію; відбувся духовний занепад, інтелектуальне зубожіння.

Від того й дотепер в пост совкових історіях міст і сіл України, тиражуються небилиці про чорні воли і коні, від того скитсько-гунські кургани (14 в Заберестках Чорнокунецьких), називають козацькими могилами (?) і (!) розтягують плугами.

А Розбита Могила між Чорнокінцями й Коцюбинчиками, вперто не визнається культовою спорудою призначеною для освячення Меча Арея, хоча за формою та розміром дуже нагадує ритуальний курган описаний Геродотом.

І ніякі аргументи, ніякі докази не можуть переламати цей хохляцький стереотип.

Понад 100 років тому місцева дідичка Аделя, розкопавши його, переконалася що то ніяке не поховання, а усипальниці розкопані Миколою Бандрівським, лише підтвердили історичну гунську культуру (відсутність посуду, кінська збруя і т.і.).

То ж є питання – доки…, маємо терпіти знущання над іменами-назвами. Доки «богообрані і старші брати» будуть вправляти нам мізги хуцпою нашої меншовартості?

«А історія!… поема вільного народу! І жаль мені і жаль великий на просвіщенних християн», писав Тарас Шевченко.

Ульріх фон Вердум в 1614 році переїзжав ЧорнокУнці, Адам Кіркор півтораста років тому досліджував ЧорнокУнці, а кІнчені посполиті і далі в’яжуть назву своїх сіл з епідемією холери. Мене дивують так звані краєзнавці та укладачі енциклопедій, які поширюють цей номінативний примітив. Поширюють авторитетно і тим самим потакають шовіністичним заявам нібито Україна не має власної історії.

Ми багато говоримо про гріх… А не гріх міняти егрегор (душу) села в якому мешкали батьки, народили нас, щоб успадкоємити себе через нащадків?

Думаю, доречно процитувати місцевого поета Андрія Базалінського:

Не згасає ніколи свіча.

Перед Богом велика вина, що родина втрача і планета втрача

Імена, імена, імена.

Ярослав Вистун для Чортків.Онлайн

Коментарі

Залишити відповідь

Privacy Preference Center

Close your account?

Your account will be closed and all data will be permanently deleted and cannot be recovered. Are you sure?