П’ятниця, Жовтень 20Інтернет портал твого міста

Хто такі Лемки і що вони святкуватимуть в серпні на Тернопільщині

Стала відомою дата проведення знаного далеко за межами Тернопільщини етнографічного фестивалю «Дзвони Лемківщини», який гуртує навколо себе лемків з різних куточків України та світу.

Фестивальне дійство проведуть 5-6 серпня 2017 року в урочищі «Бичова» неподалік м.Монастириська Тернопільської області.-інформує сайт Тернополяни

Традиційно участь в ньому візьмуть вокалісти та мистецькі колективи, які представлять автентичний лемківський спів.

На фестивальній території діятимуть містечко майстрів, куточок лемківської кухні, спортивний майданчик, виставка лемківської різьби, живопису та декоративно-ужиткового мистецтва.

Лемки

493778026

Лемки – етнографічна група українців. Мешкали на території, що зветься Лемківщиною – в Карпатах (по обох схилах Східних Бескидів) між ріками Сяном і Дунайцем у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині.

Назву лемків виводять від часто використовуваного ними в розмові слова “лем”, що значить “тільки” (лише); самі ж лемки називають себе русинами або руснаками.

Carpatho-Rusyn_sub-groups_-_Presov_area_Lemkos_(left_side)_and_Przemyśl_area_Ukrainians_in_original_goral_folk-costumes.

Короткий екскурс в історію

Далекі предки лемків – це руське східнослов’янське плем’я, що їх дослідники здебільше називають білими хорватами. Назва “білі” на той час означала “західні”. Кольорами: білий – захід, чорний – північ, червоний – південь, давні народи визначали сторони світу. Назва “хорвати” ( горвати ) означала, що саме ця група слов’ян поселилася у горах. Білі хорвати своєю мовою, культурою, релігією не відрізнялися від слов’янських племен Наддніпров’я, як і інші східні сусіди (так вважав угорський літописець Анонім), вони самі себе уже на початку ІХ ст. називали “русами”, “русинами”. Більша частина білих хорватів потім емігрувала на південь і оселилася на території теперішньої Хорватії.

У кінці X ст. західні Карпати були з’єднані з Київською Руссю, потім належали до Галицького і Галицько-Волинського князівств. Цей період характеризувався бурхливим розвитком економічного життя, освіти, культури карпатського краю.

Після розпаду Київської Русі у XIV ст. її південно-західна частина (теперішня Україна з Лемківщиною) увійшли в сферу засягу української народності. Отже, лемки належать до українського народу. Популярна серед лемків народна назва “русини”, “руські” є давньою назвою українців.

У 1340 р. Західне Прикарпаття захопила Польща, а південну частину – Угорщина. Створилася нова економічна і політична ситуація. Оселі русинів на той час сягали околиць Любліна, Рюшева, Кракова. Щоб відтіснити русинів у глиб гір, польський уряд започаткував уже тоді тривалу польсько-німецьку колонізацію. Було заведено панщину (фільварково-панщизняну систему), а села локалізовано з руського на волоське право.

Русини продовжували боротьбу проти гнобителів. Цим мешканці західних Карпат ствердили свою єдність з українським народом, стремління до возз’єднання. Повсталі загони лемківських селян, якій очолив забійницький ватажок Андрій Савка, наносили відчутні удари польській шляхті. Але сили були нерівні і після поразки козацьких військ під Берестечком, польська шляхта жорстоко розправилася з волелюбними лемківськими повстанцями.

У 1772 р. Галичина, в тому числі територія північної Лемківщини, опинилася під пануванням Австрії. У ХІХ ст. на Лемківщині, поруч з історичною назвою “русини”, “руські”, а також “українці”, “українські” з’являються ще штучні назви “карпатороси”, ”угророси”, “словакороси”, творці яких сприяли роз’єднанню русинів, спричинилися до непорозумінь серед русинів у справі визначення своєї національної приналежності. Крім національної назви, на північних схилах Карпат стала популярна локальна, етнографічна назва “лемки”, що порівняно найменше дратувала керівні кола Польщі, які з явним недовір’ям ставилися до національної назви “русини”, зокрема новішої “українці”.

Вперше назву “лемки” ввів в історію та літературу Й. Левицький у передмові до власної “Граматики” (1831). Надалі цю назву О. Сторонський, В. Хиляк та інші. Свою етнографічну територію русини-лемки, а потім також їхні сусіди, почали називати Лемківщиною.

lemkowie

Війни та боротьба за самовизначення

Перша світова війна принесла багато страждань лемкам. Були повністю розорені окремі села, багато селян загинуло на війні. За симпатії лемків до східнослов’янських народів австрійські власті вивезли з Лемківщини понад три тисячі інтелігенції і селян у Талергофський концентраційний табір, де кілька сотень лемків загинули.

Розпад Австро-Угорської монархії у 1918 р. сприяв боротьбі поневолених народів за самовизначення. Така боротьба розгорнулася і на Лемківщині. У с. Команча на Сяніччині було проголошено створення Східнолемківської республіки, яка проголосила своє об’єднання з Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР). У порівняно кращих умовах проживали лемки у Чехословаччині (включаючи теперішню Закарпатську область). Тут існували “руські”(українські) школи, товариства, літературні об’єднання, освітні і культурні осередки.

Нове горе принесла лемкам німецька окупація другої світової війни. У таємному меморандумі до Гітлера його заступник Гімлер радив фюреру, що для успішного проведення виродження на Сході слід культивувати серед українців якнайбільше окремих “націй” – “русинів, ”малоросів”, ”карпаторосів”, ”лемків”, ”бойків”, ”гуцулів” тощо, нацьковувати їх одна на одну.

lemkivshchina-lemki-d40

Трагедія лемків

Події 1944-1947 рр. значною мірою послабили історичну єдність лемків. Восени 1944 р. Тимчасовий уряд Польщі заключив угоду з урядом Радянської України про обмін населенням. За тією угодою українське населення, що проживало в межах повоєнної Польщі, підлягало виселенню на Україну в обмін на польське населення, яке виселялося з України до Польщі. Нестерпна ситуація, яку створило націоналістичне польське підпілля, постійні залякування, вбивства, грабунки спричинили до того, що понад 200 тис. лемків ”добровільно” покинули рідні гори і переселилися на Україну. Старше покоління довший час тужило за рідними горами, натомість молодь швидше пристосувалася до нового середовища, хоч зберегла любов до батьківських традицій, історії карпатського краю.

По іншому склалася доля лемків у Польщі, де після переселення на Україну залишилося їх біля 140 тис. Весною 1947 р. лемків насильно виселено з Карпат згідно з акцією “Вісла” і розсіяно в польському середовищі на західних і північних землях Польщі з метою асиміляції, тобто ополячення. Хоч лемки жили у важких матеріальних і політичних умовах, вони відстоювали свої національні права, не втратили віри на повернення до рідного краю.

lemkivshchina-lemki-660

Культура, традиції, звичаї лемків

Чим все ж таки займались лемки? Основним заняттям лемків було землеробство (сіяли зерно, жито, ячмінь, овес). На полонинах (по-лемківському «пасіках») випасали волів, овець. Через важке положення багато лемки змушені були наймитувати, їздити на заробітки або емігрувати в США, Канаду, Аргентину. Лемки виробляли різні дерев’яні вироби. Народні умільці займалися художнім різьбленням, з лози плели кошики, робили березові мітли, каменерізи вирізали з гірського каменю-пісковику великі (для млинів) і малі (до жорнам) камені. Іноді полювали і рибалили. Їжа лемків була невибагливою. Одяг шили з льняного або конопляного домотканого полотна.

Для поселень лемків характерна скупченість у долинах вздовж річок і доріг. Житлом їм служив переважно рубаний пофарбований у різні кольори будинок. Під одним дахом були житлові та господарські споруди. Лемківська культура багата на колядки, гаївки та гарні пісні: обжинкові, глузливі, окремо дівочі і парубоцькі, тужливі еміграційні. Лемківські байки зібрав і впорядкував Ф. Колесса і видав «Етнографічний збірник народних пісень з галицької Лемківщини».

З метою вивчення минулого  і сучасного життя лемків, збереження їх  самобутньої культури, народних традицій, звичаїв, єднання усіх вихідців з Лемківщини, що проживають у різних країнах світу в єдину лемківську родину створились лемківські громадські організації. Так в 1998 році створено Львівське Крайове Товариство,  в 1990 році – Тернопільське, в 1991р. – Івано-Франківське, пізніше Київське, Полтавське, Чернівецьке Товариства.

В 2001 році в м. Львові відбувся Установчий З`їзд лемків України, на якому створено Всеукраїнське Товариство «Лемківщина».

1280px-Kwiaton_2

Лемківські храми

Лемківська школа народного храмового будівництва – “сукупність історично усталених традиційних засобів архітектурного формування простору, конструктивних рішень в дереві, які виробились на основі світогляду, естетичних ідеалів на Лемківщині”.

2013 року лемківські храми (зокрема церкви св. Якова у Поврожнику (1604), св. Параскеви у Квятоні (1700), Покрова Пресвятої Богородиці в Овчарах (1653), Архангела Михаїла в Брунарах) разом з іншими дерев’яними церквами в Польщі та Україні внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

sph__183163gXDH52k9_10092015

Чоловічий стрій

Лемки носили коротку лляну сорочку, яку заправляли в штани; сорочка мала вишитий стоячий комірець (1,5 см), а також була вишита на рукавах; крім того ззаду мала розпірку, як і в бойків. Штани (ногавки) носили також лляні. Взимку носили білі вовняні штани (голошні), які внизу були обшиті червоною тесьмою. Лайбик носили небесного кольору з червоною вишивкою та з рядами нашитих ґудзиків. На ногах носили “керпці” (шкірні ходаки).

Святковий одяг складався з гуньки або сердака, який був коротший; спереду сердак мав петельки з вовняного шнурка, ззаду внизу мав три розтини і шви, обшиті білим шнурком. Носили також своєрідний плащ темно-бронзового кольору з оздобленим каптуром — чуху (чуганя). Каптур (пелерина) був оздоблений висячими френзлями; він був довгий, обшитий білим шнурком і розшитий чорними нитками.

На голові носили чорний фетровий капелюх (калап), який називався венгерським, та солом’яні капелюхи. Капелюхи були невеликі з підкоченими крисами, їх носили на бакир, оздоблювали шкіряним паском із пір’ям. На голові носили також небесні суконі шапки з «вухами» (з баранячого хутра), які можна було опускати на вуха.

sph__18315285W6Y8fQ_10092015

Жіночий стрій

Жінки лемків носили лляні вишиті хрестиком на верху рукава і на грудях сорочки. Сорочки були з манжетами, мали сті́йку або викладний комірець, який вишивали або пришивали до нього широке мереживо (жабку).

Спідниці (фартух, фарбанка) носили традиційно вовняні або з перкалю темного кольору з нашитими на них поперечними трьома стрічками (червоні, небесні, жовті, білі). Посередині пришивали ширшу стрічку і з боків — дві вужчих. Деколи пришивали ще четверту стрічку або мережку. Традиційними спідницями були вовняні брудно-піскового кольору широкі спідниці з нашитими трьома червоними стрічками і низом спідниці йшла четверта стрічка. Так само стрічки нашивали і на фартух (запаска) і на куплені хустки. Також спідниці, фартухи і хустки були обшиті мереживом.

На верх носили суконі блакитного кольору або з чорного оксамиту вишиті світло червоними вовняними нитками (часто скручені з золотою ниткою) чи обшиті червоною тесьмою горсети (камізельки). На голові носили хустку, а заміжні жінки — очіпок. Взимку носили коротку гуньку, сердак або ще зверху білий, вишитий нитками і шкірою кожух, часто без рукавів. Кожух був довжиною нижче колін. На шиї носили пацьорки, що виглядали як комірчик. На ногах носили шкірні (черевики). На шиї носили коралі (пацьорки).

Молоді жінки вдома часто не носили хусток. Волосся заплітали в косу та покривали простим або невеликим оксамитовим очіпком, який крім того був оздоблений мережкою. На свята носили складний головний убір білого кольору, який називався фацелик. Дівчата оплітали косу червоно-зеленими або червоно-гранатовими шерстяними нитками, які закінчувались кутасами.

EHU0HABXhs8-600x399 chulak-maria_3-600x450

Лемківська вишиванка

Вишиванка за описом Франца Коковського: «Чахлик» — вишивана сорочка з купленого або ліпшого домашнього полотна, вишита на рукавах шириною в 1 см. Її частини: обшивка (комір), груди, наплічка, плечі, рукави. Рукави завязують «застіжкою», обшивку спинають — спинкою. «Чахлик» сягає тільки пояса, до нього пришивають з гіршого полотна «подолок», який сягає по коліна. Вишивка червоно — небесного кольору. Вишивка була простою: ромбами або зірочками.

Zagroda_z_Posady_Olchowskiej_(1880)Sanok_5_skansen_Węgłówka

Відомі лемки

  • Балудянський Михайло Андрійович(1769–1847) — видатний учений-правознавець, економіст, перший ректор Петербурзького університету.
  • Богдан-Ігор Антонич(1909–1937) — поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
  • Борута Ярослав – народний артист України, естрадний співак і композитор.
  • Андрій Савка(1619–1661) — лемківський «Робін Гуд».
  • Дмитро Бортнянський(1751–1825) — співак, композитор и диригент.
  • Іван Могильницький(*1777(78)–1831) — вчений-філолог, відомий культурно-освітній та церковний діяч Галичини, перший ректор Дяковчительського інституту в Перемишлі.
  • Тома Полянський(1796–1869) — греко-католицький єпископ.
  • Йосиф Сембратович(1821–1900) — греко-католицький митрополит.
  • Клавдія Алексович(1830–1916) — літераторка, громадська діячка.
  • Сильвестр Сембратович(1836–1898) — греко-католицький митрополит.
  • Хиляк Володимир(1843–1893) — письменник.
  • Юліан Пелеш(1843–1896) — греко-католицький єпископ.
  • Тит Мишковський(1861–1939) — професор Львівського університету.
  • Йосафат Коциловский (1876–1947) — греко-католицький єпископ.
  • Максим Сандович(1886–1914) — священномученик Польської автокефальної православної церкви.
  • Никифор Дровняк— художник.
  • Володимир Кубійович(1900–1985) історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч.
  • Енді Воргол(1928–1987) — всесвітньо відомий поп-арт-художник.
  • Петро Мурянка (народ. 1937) — поет, культурний і громадський діяч.
  • Теодозій Старак(1931–1999) — український дисидент, громадський діяч і дипломат. Посол України у Польщі (1991).
  • Богдан Дурняк— український вчений у галузі комп’ютерних технологій друкарства, ректор УАД.
  • Юлія Дошна— лемківська співачка.
  • Софія Федина— голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, телеведуча, громадський діяч.
  • Ярослав Качмарчик— президент невизнаної Руської народної республіки лемків.
  • Драган Анна— лемківська співачка.
  • Бодак Ярослав Антонович— український музикознавець, етномузиколог, педагог, фольклорист. Член Національної спілки композиторів України.
  • Гнатів Олег Іванович (1959) — видатний музичний продюсер, український музикознавець, етномузиколог.
  • Майкл Стренк(1919-1945) — сержант Корпусу морської піхоти США, старший за званням із шести військовослужбовців, що були зафіксовані на фотографії «Підняття прапора над Іводзімою» Джо Розенталь.
  • Хованець Олександр Степанович(1935) – майстер різьблення й випалювання на дереві, майстер художнього випалювання, член НСХУ.
  • Петро Вільговський
  • IMG_5125

Лемківські фестивалі

Найбільшим у світі лемківським фестивалем є “Лемківська Ватра” у селі Ждиня.

В Україні лемківський фестиваль “Дзвони Лемківщини” відбувається щороку у м. Монастириська.

lemkivska_vatra_oleksandra_pyatina

maxresdefault

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Лемківська-ватра-2

За матаріалами сайту www.lemky.com

https://www.wikiwand.com/uk

Коментарі

Залишити відповідь