Середа, Травень 23Усі Чортківські новини

Усі ми – діти дітей чиїхось дітей?

Усі ми родом з Дитинства… Чи замислювались ви колись над тим, що ми – діти дітей чиїхось дітей? І завжди в душі ними залишаємось. Коли чую, що є важкі діти, категорично з цим не погоджуюсь. Насправді важких дітей-пише Валентина Семенякнема, є важкі батьки, які з певних причин забули про свою власну внутрішню природу дитини. Діти ж приходять у цей світ кришталево-чистими. А що вони вберуть і «запишуть» у свої душі, залежить, в першу чергу, від батьків.

У наших пращурів – давніх слов’ян існував цікавий звичай. Після народження дитини мати зберігала відрізану і зав’язану ще бабою-повитухою пуповину, яка дев’ять місяців з’єднувала дитину з матір’ю у її лоні.

Коли ж дитині виповнювалось сім років, мати урочисто вручала її синові або доньці. Дитина розв’язувала вузол і після цього пуповину спалювали. Відбувалось своєрідне очищення можливих проблем родоводу через стихію вогню (один з п’яти елементів побудови Всесвіту). Цим ритуалом ніби розчищалась життєва «дорога» дитини і навстіж відчинялись «двері» простору у її наступні сім років (друга вікова седмиця від 7 до 14 років). Це робилось неспроста. Бо якщо до семи років формується характер, то після семи набувається досвід. Зазвичай, це досвід на власних помилках. Особливо критичний період у віці від десяти до дванадцяти років. У світі психології його ще називають «досвідом білої плями». Саме в цей період проявляється і викристалізовується вже набутий негатив. Дитина не може жити поза соціумом, а це все (дитсадок, школа, вулиця) дається взнаки згодом. Вона як та губка – всотує в себе все добре і все погане. А все тому, що на початках, не відрізняє перше від другого. Вона просто копіює старших або те, що пропонує телевізійний «ящик». Кому, як не батькам підказувати і допомагати дітям відрізнити одне від другого. Пам’ятаєте слова Ісуса Христа: «Будьте як діти!». Мова тут про дітей першої седмиці (від народження і до семи років). Бо ці чисті душі ще не знають, що є такі прояви негативу, як жадібність, хамство, гнів, ревнощі, гординя тощо. І вони навіть не підозрюють, що всередині у них буквально у зародковій стадії живуть і чекають свого часу протилежні категорії, такі як істина, праведність, спокій, любов, ненасилля…

Якраз проміжок між першими двома седмицями є переходом до іншої вищої сходинки світосприйняття. Якщо ж він буде незаповнений, то утвориться внутрішня п орожнеча. Зрозуміло, що негатив завжди агресивніший (впертіший) у своїй сутності, а якщо це так, то в нього завжди більше шансів, щоб проявитися. Батьки, які більше часу та уваги приділяють зовнішньому світу дитини, можуть думати, що в них ідеальна сім’я. Але насправді це далеко не так. Своїми спостереженнями з цього приводу ділиться відома у нашому місті психолог Світлана Маркелівна Кухарук:

Іноді мамам здається, що в них з дітьми повна довіра одне до одного. Але це тільки з першого погляду. Насправді це свій мікросвіт, який дуже тісний. Це замкнуте середовище по відношенню до оточуючого світу. На жаль, у багатьох мам сьогодні нема довіри не лише до навколишнього світу, а й до близького їй оточення. Якщо мама на підсвідомому рівні не вірить в те, що її дитина може вижити в нашому суспільстві і в неї при цьому просто руки опускаються, то, зрозуміло, що цей стан обов’язково на рівні вібрацій передасться дитині. А ще якщо батьки не справляються із безліччю проблем (а вони все накопичуються і накопичуються), то на такому тлі можуть виникати підліткові депресії. Дуже часто батьки ( а це більше стосується матерів, які, як відомо, від природи емоційніші) при дитині, якій ще не виповнився рік, вголос обговорюють проблеми як от: і як ми будемо виживати, а чи зможемо прогодувати своїх дітей? Вони навіть не підозрюють, що діти все це чують і цю інформацію «зчитують» для себе вже в іншому форматі: «Ми пропадемо! Боже, що ж тепер з нами буде?!». Інколи у таких випадках спрацьовує синдром чайки при дорозі. Уявіть собі, що діти до трьох років своїх батьків бачать атлантами. Вони для них великі і всесильні. І якщо останні постійно в тривозі і бояться майбутнього стану невизначеності (а дитяча уява малює при цьому химерне чудовисько), то цей страх також нікуди не зникає, він на ментальному «тілі» дитини надовго. Бо якщо вже й батьки бояться того «чудовиська»… І це також може стати однією з першопричин депресій, які, між іншим, потім дуже важко лікуються у підлітковому віці.

Часто на прийом до психолога приходять підлітки, у яких проблеми із травленням. Тут мало лікувати тільки фізичне тіло, бо великої уваги потребує в таких ситуаціях ще й «тіло» емоційне (а воно є у кожної людини). Першопричина таких захворювань невидимою ниточкою тягнеться ще з раннього дитинства, коли за сімейним столом відбувались діалоги приблизно такого плану:

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

У Лідихові на Кременеччині віддзвеніли дитячими радощами й сміхом аж два свята (Фото)
На Тернопільщині влаштують безкоштовний табір для дітей
У Тернополі відбудеться спортивно-розважальний захід «Спорт у кожному дворі»

– І коли ти вже наїсися!

– А щоб ти тріснуло, так мені з тим їдлом сидиш вже в печінках!

– Їж, кому сказала, ти що, оглухло!

Це речення можна було б продовжити, але чи варто?

А як святкують дні народження дітей? Здебільшого святкування перетворюється на культ їжі, хоча дитина була б набагато щасливішою, якби відвідала того дня з друзями виставку або кінопалац. Насправді діти ще не орієнтуються і не знають, як можна організувати такий день.

«13 – 14 років – це не важкий перехідний вік, як його «охрестили» в народі, – каже Світлана Маркелівна, – це початок сепарації, тобто від’єднання. Всі діти, навіть з найблагополучніших сімей, проходять через це. Що це означає? Діти знецінюють досвід своїх батьків (так само, як батьки колись знецінили досвід своїх батьків). І це природно, бо за вікном інший час, інша епоха, а у підлітків уже свій досвід, який відповідає тому часу, в якому вони живуть. І тут дуже важливо зуміти батькам (пересилити в собі бажання і намагання тримати все під контролем –довірити дитину світові. Якщо їм це вдасться, то дуже швидко вони відчують опіку «зверху» на відстані. І тоді стається диво – діти «повертаються» до батьків вкінці підліткового віку вже зовсім іншими. Вони спілкуються з ними як дорослі з дорослими. Пам’ятаєте теорію трьох хлібин? Після тридцяти трьох років (вік Ісуса Христа), діти повинні віддати належне («три хліба») своїм батькам: приділяти увагу, шанувати, допомагати. У протилежному випадку – доля дітей ламається… Іншими словами, що посієш, те й пожнеш. Виплекаєш у дитячому серці істинне і праведне ставлення до світу – матимеш на схилі літ спокій і любов від дітей.

Коментарі

Залишити відповідь

Privacy Preference Center

Close your account?

Your account will be closed and all data will be permanently deleted and cannot be recovered. Are you sure?