Четвер, Вересень 21Інтернет портал твого міста

У замку Гольських був замурований український «покровитель закоханих»?

Є в історії нашого міста з майже п’ятивіковою історією одна містична напівлегенда-напівбувальщина про дружину місцевого предводителя, яку певний час мучили дуже страшні сни.

У кошмарах дамі являвся зморений привид монаха та потойбічним голосом звав до замку, благаючи розібрати частину оборонної стіни.

Коли ж все-таки на вимогу поважної пані організували експедицію в твердиню та зруйнували частину стіни, на вказаному місці справді знайшли замурований людський кістяк.

В рештках замурованого живцем тіла впізнали святого Теофілія.
Після захоронення знайденого тіла поважна пані позбулася своїх кошмарів — душа монаха, яка просилася на волю, знайшла спокій.
Як не дивно, історія святого Теофілія перекликається з всесвітньо відомою історією іншого святого – Валентина, в честь якого усі закохані зимою святкують День Закоханих.
Отож уважно читайте…
Давно-давно у замку жила дівчина на ймення Амалія — дочка господаря цих володінь. Вона була настільки вродливою, що від наречених у неї відбою не було. Але її серце належало тільки одному — захиснику замку Гнату.
Та інтереси дівчини не цікавили батька: він хотів, щоб її шлюб був вигідний для сім`ї.
Проте серцю не накажеш, дівчина знаходила будь-яку можливість, щоб лише зустрітись зі своїм обранцем.
Кожної ночі закохані зустрічались біля закинутої криниці, що знаходилась на території замку. Дні минали за днями, а безсонні ночі за ночами.
Одної зоряної ночі, коли місяць був у повній, приїхав Гнат зі священнослужителем, який погодився без благословення батьків повінчати закохану пару.

Святий Теофілій вибрав для цього особливу ніч… ніч повного місяця в середині літа.
Тільки-но розпочалася церемонія, як несподівано зоряне небо затягнулось хмарами, у повітрі відчувалась напруга і запах свіжої крові. На замок наступали турки…
Оборонці кинулись на захист замку – на вежі, бійниці, закривати ворота, та лиш Амалія з Гнатом стояли разом непохитно, очікуючи закінчення церемонії вінчання.
Батько Амалії, якого розбудив сигнал тривоги, побачивши струнку постать своєї дочки під руку з молодим воїном та монахом, що проводив церемонію, відразу кинувся до неї.
Та натовп захисників фортеці був настільки великим й щільним, що поки розлючений батько дістався колодязя, біля нього залишився лише священик…
Усіх, хто знаходився в замку, взяли в полон, але Гната та Амалії серед полонених не було. Востаннє бачили пару біля глибокої замкової криниці…

Відтоді молоді та закохані жителі міста вірили: якщо кинути монету в замкову криницю, то ніщо їх не розлучить – ні час, ні війни, ні незгодні з коханням родичі.
Тому з давніх-давен закохані пари кидали монети в пам’ять про безсмертне кохання Гната та Амалії.
Не злічити тих, хто за сотні років кидав монети, так як з часом про цю криницю знали далеко за межами міста.
З часом почали ширитися розповіді про скарби на дні.
Та не всі люди приходили сюди заради вічного взаємного кохання.
Були й такі, що бажали збагатитись, пірнаючи у криницю за скарбом.
Містичні охоронці скарбу кохання не відпускали їх назад, адже скарби могли здобути лише по-справжньому закохані. І цим скарбом є довгі подружні роки, прожиті в коханні та взаємності.
Що ж насправді сталося із Гнатом та Амалією? Ніхто не знає точно, відомо лише одне — їхня любов палала до останнього подиху.
А святого Теофілія бусурмани замурували в одній із стін замку.
До тепер розповідають відвідувачі замку, що людям з добрим серцем та вірою в кохання раз в рік відкривається таємниця взаємності, закоханим парам дарується незгасимий вогонь в серці, а злим людям як попередження являється привид Святого Теофілія.
Легенду вивчала Марта Вівчар -для Чортків.Онлайн.

Коментарі
Advertisement