Понеділок, Червень 26Інтернет портал твого міста

Після старту “безвізу” розпочалося перезавантаження… мізків українців, європейців та навіть росіян

Ура, безвіз заробив! Моя френдстрічку в Facebook сповнена радісного подиву: тих оперативно пропустили через кордон до Польщі; цих не стали “вантажити” причіпками на паспортному контролі в Італії … І пішли нескінченним потоком фото соборів, фонтанів, музеїв, круасанів, а також щасливих облич в європейському антуражі. І ось що я вам скажу: на тлі війни, на тлі всіх наших зРаду і тривог ці посмішки – дорогого коштують!-пише Колумніст видання “ГОРДОН” Євген Кузьменко
А поки все радіють закордонному, новому, гарному і різному, я додам в бочку меду ще три великі ложки – за кількістю плюсів безвіза, про які мало хто говорить.
 Перезавантаження наших мізків
Нещодавно спілкувався з головою Луганської ОДА Юрієм Гарбузом. Той виявився завзятим прихильником взаємної інтеграції українських регіонів. Гаряче міркував про те, як важливо “зшивати країну”. Про своїх улюблених земляків сказав, серед усього іншого, таке:
– Багато людей навіть до Києва не виїжджали. А у нас 70-75% взагалі ніколи не виїжджали з території області …
Чи варто розшифровувати (особливо в нинішньому військовому контексті), що це означає на практиці? Мабуть, все ж варто. Десятки років Донбас жив в щільному інформаційному полі “русского мира”. Путін, горілка, серіали про російських ментів і російський спецназ, Ваєнга та Стас Михайлов. Звідси і архетипи: захід України – суцільно бандерівці; бандерівці – звірі, російські – брати, Європа – геї; Путін, введи війська! Жадан, Слабошпицький, “ДахаБраха”? Не, не чули.
Все це, звичайно, не тільки про Донбас, і навіть не стільки про нього. Совкове світогляд, воно ж, в першу чергу, живилося совкової ізоляцією. І постсовкової – теж, тільки на зміну державному диктату прийшли ментальна зашореність, власна інертність та візові бюрократичні перепони. Мовляв, навіщо їздити за кордон? Нас і тут непогано годують. А про Захід ми і по телеку все, що треба, подивимося.
Ми зробили великий крок з совка – в світ, де про людину прийнято піклуватися більше, ніж про державу. У світ, де хочеться посміхатися
Вистражданий України безвіз повинен і з перепонами покінчити, і, почасти, з містечковим світоглядом. Європу треба розуміти очно, відчувати на дотик – лише тоді вона стане своєю. Попутно і своє місце на карті світу усвідомлюєш. Контекст, як відомо, – основа пізнання. А вірна самоідентифікація – неодмінна умова вироблення ефективного життєвого плану.
“Так адже з цим безвізом всі активні і розумні у вас, надивившись на Європу, скоро пороз’їжджалися!” – чується злорадний голос з-за поребрик. Може бути. Але, по-перше, не всі. А по-друге, навіть ще одна хвиля еміграції не скасовує головного: ми зробили великий крок з совка – в світ, де про людину прийнято піклуватися більше, ніж про державу. У світ, де хочеться посміхатися.

Перезавантаження мізків європейців
“На каналах Берлусконі українок в основному показують як повій; албанців – як сутенерів”, – скаржилася мені на початку нульових знайома італійка. І додавала: “У мене друзі є і серед українок, і серед албанців. Я їх всіх люблю. Але серед ваших тут занадто багато нелегалів. Набагато менше туристів, і це порушує баланс. Сподіваюся і чекаю, що коли-небудь буде по-іншому “.
Минуло 17 років – і знайома моя нарешті дочекалася. Європа входить в зіткнення з українцями, які: а) посміхаються і повні захопленого цікавості до країни свого перебування; б) залишають в цій країні свої гроші – щоб заробити нові, знову приїхати і знову їх витратити; в) більшості цих туристів від Європи нічого не потрібно, крім радісних вражень і приємних спогадів.
У цій писанині проявляються всі комплекси колишнього “старшого брата”: заздрість, ревнощі і … глибока невпевненість в собі
Всі три пункти України підуть в плюс; можна з повним правом сподіватися на те, що Європа побачить нову, позитивну України. Чи треба пояснювати, що це зблизить нас куди більше, ніж десятки років українського заробітчанства? Ми маємо право розраховувати на поступову перезавантаження мізків перш насторожених щодо нас європейців. Зрозуміло, що не всі в цьому процесі може піти гладко; ми говоримо про потенційних мільйонах туристів; паршива вівця знайдеться у всякому стаді. І все ж оптимізму більше – причому, судячи з усього, не тільки у нас. Інакше, не сумнівайтеся, Україна б “прокотили” повз безвіза. Але ж не прокотили ж!

Перезавантаження в мізках росіян?
Я поставив в кінці цього підзаголовка знак питання – і зрозуміло чому. Часом здається, що Путіну вдалося домогтися свого, і говорити з цією нацією на нинішньому етапі – марно. Та й навіщо говорити, якщо надутий імперської пихою співрозмовник в кращому випадку буде вчити тебе уму-розуму, а в гіршому – спробує огортає по голові балалайкою? Почитайте, що вони пишуть у себе в соціальних мережах: хохли, хто вас чекає на Заході, будете там мити унітази, Єврогостям вас … далі, напевно, цитувати немає сенсу. Найкраще на цю тему висловився блогер Валерій Шергін.
Мені все одно, хто пише цю нісенітницю – боти або реальні люди. Важливим є те, що в цій писанині проявляються всі комплекси колишнього “старшого брата”: заздрість, ревнощі і … глибока невпевненість в собі, що проступає крізь кілька шарів путінського патріотичного ботокса.
Ось, на цю заздрість і невпевненість нам і слід розраховувати (хоч і без особливого ентузіазму). Бо в глибині душі росіяни розуміють: безвіз для українців – це серйозний прорив, і, отримай таку можливість Росія, багато б зраділи. Але безвіза немає, країна неухильно скочується в ізоляцію, яку чомусь зрівнюють з імперською величчю. Ну, добре, Крим повернувся в рідну гавань – і що? Вийшла радість одноразового користування. З безвізом її не порівняти. Як і зі смаком заборонених санкційних продуктів …
“Та яка вам різниця, що там відбувається в тій Росії? – запитає мене інший читач. – Ми тут намагаємося піти від Кремля в бік, а ви за них переживаєте …”.
Та не за них я переживаю, читач, а за себе. За нас. Тому що нам з державою Росія на роду написано жити по сусідству; переїхати ближче до Швейцарії ми, на жаль, не можемо. І тому нам повинно бути небайдуже, хто керує цією державою на даний момент. А також на який відсоток адекватності тамтешнього народу ми можемо розраховувати тут і зараз.
І досвід підказує, що якщо щось і може змусити цих людей рано чи пізно проявити невдоволення, так це різке обмеження цілком побутових, чи не духовно-скрепних “хотелок”. Як то: скандальна реновація житла в Москві, заборона на різну смакоту з-за кордону; той же безвіз, який у хохлів є, а у великого імперського народу – чомусь немає. І хто у всьому цьому, питається, винен?
Ви вірите в те, що такий перезавантаження мізків населення Росії можна домогтися в найближчому майбутньому? Особисто я – скоріше ні, не вірю. Але хто сказав, що не варто до цього прагнути?

 Чортків.Онлайн

Коментарі

Advertisement