П’ятниця, Жовтень 20Інтернет портал твого міста

Чи потрібен нам такий “безвіз”?

Усі ми в передчутті безвізового режиму, що повинен дозволити українцям без віз та головне без перешкод подорожувати по світу.

Однак чи буде все так ще невідомо. Чи станемо ми достойними членами Європейської та світовою спільноти, чи залишимося “бідними” братами, яких вважатиимуть “Ніщебродами” та ставитимуться відповідно…

Ось якою історією поділився з нами житель Чортківщини:

У лютому цього року мій син разом зі своєю нареченою вирішили поїхати до Ізраїлю.

Діти хотіли відпочити та підлікуватися. Син має проблеми з хребтом та суглобами, тому вода(ропа) з Мертвого моря якраз і рекомендується лікарями для одужання.

До поїздки не готувалися по-особливому. 9 лютого 2011 року набула чинності угода про безвізовий режим між Україною та Ізраїлем і українцям відпала потреба звертатися до посольства за візою.

Тому, не запідозрюючи нічого лихого, вони придбали квитки на літак зі Львова до Тель-Авіву(у зворотному напрямку також), забронювали готель та виготовили страховий поліс. Одне слово, повністю дотрималися правил перетину кордону.
У літаку, який вилетів пізно ввечері з Львівського аеропорту, крім моїх ще знаходилося 62 пасажири.

Через три з половиною години люди вже вдихнули на повні груди тепле субтропічне повітря.

Проте надихатися ним не встигли. У приміщенні тамтешнього аеропорту на них чекав митний контроль.

Ізраїльські прикордонники пильно вдивлялися в обличчя українців, звіряючи їхні зображення в паспортах, задавали запитання про мету приїзду до країни, де працюють і які отримують доходи, коли планують повертатися назад та безліч інших.

Син з невісткою відповідали впевнено, бо вони зовсім не планували емігрувати до Ізраїлю і залишатися там нелегалами. Занепокоєння охопило лише тоді, коли після процедури митного огляду їх не випустили із терміналу аеропорту в місто, а запровадили в окрему кімнату та наказали здати особисті речі.

Цей вчинок ізраїльських прикордонників обурив людей, а найбільше тоді, коли вони побачили, що із 64-х пасажирів літака пропустили лише… двох.

Багатьох у аеропорту зустрічали родичі та знайомі, але це їм не допомогло.

На запитання чому їх не пропускають, прикордонник зловтішно і зневажливо відповів: «Ніщеброди нам тут не потрібні».

На пихатих ізраїльтян не впливали ні прохання, ні пояснення, ні нарікання та обурення подорожуючих. З українцями поводилися зухвало, нахабно і принизливо. Бо як ще можна констатувати той факт, коли наших людей розділюють на групи (окремо чоловіки і жінки), відбирають документи та особисті речі та запроторюють за решітку? Злочинці-рецидивісти, бачте, якісь! У камерах тимчасового тримання, куди повпихали туристів з України, знаходилися ще вихідці з Африканського континенту та азіатських країн.

Син каже, що ставлення до них з боку ізраїльтян було набагато кращим, ніж до громадян України. З неграми та азіатами приязніше спілкувалися, їм приносили каву та печиво, натомість коли українців годували баландою та пісною кашею. Африканці виявилися милостивіші до наших співвітчизників і ділилися з ними чим могли.
Нам’явши боки на двоповерхових нарах цього «п’ятизіркового готелю» чотири доби, син з невісткою та 60 їхніх супутників цієї злощасної подорожі опинилися на борту літака, що слідував рейсом Тель-Авів – Львів.

Документи, речі та багаж їм повернули вже у приміщенні Львівського аеропорту. Аж тоді син зміг зв’язатися зі мною та повідомити як «гостинно» їх зустріли на Землі Обітованій і як «шикарно» вони там відпочили та оздоровилися.
У ту ніч мене «не брали» навіть заспокійливі препарати. Боліло серце і душа. Щемила і роздавлювала у середині єства образа і гнів. Діти намарне витратили час, кошти та пережили неабиякий стрес.

Одразу ж я лаконічно написав про цю подію на своїй сторінці у Фейсбук.

Через день до мене зателефонувала моя однокурсниця з Києва, яка працює в одному із інформаційних агентств. Повідомила, що була на брифінгу у Міністерстві закордонних справ України, де якраз і обговорювалося питання посилення депортації громадян України з Ізраїлю. У кулуарах МЗС один чиновник розповідав, що ізраїльські прикордонники знахабніли до тої степені, що можуть відправити назад кілька десятків українців лише за те, що хтось зі стражів кордону… сьогодні не виспався.
Не знаю як кому, а нам не аж надто шкода витрачених грошей, хоч вони й не падають з неба.

Найобразливіше – це за Україну та українців! За 25 років незалежності ми дожилися до того, що нас у світі мають за «ніщебродів», а простіше – за ніщо. Вищезазначений випадок з моїм сином в Ізраїлі – наявний факт.

А тепер уявіть собі картинку, якби українські прикордонники завернули назад хоча б один літак з хасидами, які щороку здійснюють паломництво до Умані на могилу їхнього духовного лідера – цадика Нахмана. Здійнявся б світовий вереск. Нас би звинуватили в антисіонізмі та у всіх земних гріхах. Натомість, коли українців депортують із Ізраїлю сотнями – жодної реакції, притім не лише світової, а й нашого рідного МЗС. Хіба що ось так – побалакали і розійшлися.

Не скаржаться на свою гірку участь й самі потерпілі: може не хочуть, а може розуміють, що ці скарги і так ніхто не почує, а якщо не почує, то починати нічого не треба, ліпше хай вже буде так як є.

Справді, ми як раби: над нами цинічно знущаються, а ми терпимо і дозволяємо комусь знущатися ще більше.

Де наша гордість та честь?
Вибачте, шановні, ми не можемо і не маємо права мовчати! Чому ми маємо мочати, коли якась ізраїльська мармиза(і не тільки ізраїльська) обзиває наших дітей(і нас також) «ніщебродами», жебраками і мало не лайном? Чим ця мармиза краща за нас? Може тим, що воно – єврей? Очевидно, що воно так вважає. Але у такому випадку треба запитати в мармизи: чи не знає вона часом хто довів українців до стану «ніщебродства» та жебрацтва?

На це запитання ви навряд чи дочекаєтеся чіткої відповіді. На горбах українців нажили свої мільярди наші «рідні» олігархи, переважна більшість яких не є українцями, зате із гарними українськими прізвищами. Користуючись сліпотою, наївністю, довірою і, як не прикро, нашою продажністю, вони захопили владу в Україні, і їм відверто наплювати на майбутнє титульної нації. Рабська покора та наша байдужість дозволяє їм розкрадати наші національні багатства, залучати і дерибанити багатомільйонні кредити МВФ(а хто їх віддаватиме?), наживатися на крові патріотів та поволі вести Україну до краю загибелі(коли розкрадуть все дощенту).
Так, нема чого правди таїти, основна маса українців їде до Ізраїлю, Італії, Польщі, Великобританії чи ще кудись не на відпочинок та лікування.

Ми їдемо туди – на заробітки. Доглядаємо там перестарілих, залишаючи напризволяще своїх немічних батьків та неповнолітніх дітей, яких «виховує» вулиця; гнемо спину на червоних і каменистих ґрунтах Європи, у той час як на наших найродючіших чорноземах збагачуються місцеві латифундисти-феодали; гаруємо на тамтешніх фабриках та заводах, бо в Україні все «прихватизовано» або зруйновано (наглядний приклад цього – Чортківська кондитерська фабрика, лікеро-горілчаний завод, м’ясокомбінат, концентратно-дріжджовий комбінат…).

За важку працю, скажімо у Польщі, українцям платять в рази менше, аніж полякам, проте в рази більше ніж в Україні. Чому? Бо нашому ситому панству мало і мало. Бо це панство добряче усвідомило, що в Україні можна безкарно красти, обдурювати, маніпулювати свідомістю мас. А ще вони пересвідчилися, що українці понад усе люблять казки про світле майбутнє, підтримують тих, хто вміє «файно балакати». Ось і маємо, що хотіли!
Працелюбних українців беруть на роботу не лише у колишніх країнах соціалістичного табору, а в Італії, Іспанії, Португалії, Швеції, Норвегії та інших.

Тільки в Ізраїлі «ніщеброди» не потрібні. Тому й виганяють нас звідти, мов собак, незважаючи чи приїхали ми туди лікуватися, чи шукати роботу.

Михайло Опиханий для Чортків.онлайн

Коментарі

Залишити відповідь