Субота, Жовтень 21Інтернет портал твого міста

Розповідь про невільних «остарбайтерів» з Чортківщини

Під час війни тисячі українців примусово вивозили на роботу до Німеччини. Одні з них повернулися, інші – загинули… Не можна забувати про цю гірку сторінку нашої історії!

Цих людей ще називали «остарбайтерами», а насправді вони були мучениками, невільниками…

Відаючи шану пам’яті,  хочу розповісти, що вдалося дізнатися від людей які пережили ці страхіття, як вивозили людей із села Шманьківці, що на Чортківщині, яка їх спіткала доля.

Це правда, що мешканці Західної України з квітами зустрічали німецьку армію, адже час від «золотого вересня» 1939 року по липень 1941-го був для них найбільш жорстким і кривавим, тисячі замордованих, змакрасованих червоними карателями людських життів і досі лежать у безіменних могилах.

Та невдовзі німці повели себе так, як люті і безжалісні окупанти, вони нічим не відрізнялися від «перших совітів» – такі ж гнобителі, тільки з іншою філософією та окраскою. З появою німецьких окупантів на наших теренах у західних українців до них зароджувалася в серцях люта ненависть, а потім велась цілеспрямована боротьба проти цих фашистських зайд.

Односельчани добре пам’ятають проголошення України (самостійної, незалежної), потім формування дивізії “Галичина”, синьо-жовті прапори й іншу самостійницьку символіку та атрибутику.
Не можна забути і жорстокість окупантів, і досить важкі контигенти, жахливе вивезення людей в Німеччину на примусову роботу. Брали, звичайно осіб з найбідніших родин, бо багаті могли, як завжди буває, відкупитися.

Так з села було забрано на роботу в Німеччину двох братів Нагірняків – Вадима (1922 р. н.), Мона (1925 р. н.), а вдома залишилася хвора мати з 14-літньою донькою. Ще потрапили в Німеччину Антін Глух (1921 р. н) та Петро Гикавий (1922 р. н).
Гикавий Петро згадує: «23 листопада 1942 року почалось насильне вивезення жителів Шманьковець в Німеччину, в місто Меу, а звідти перевезли мене у Францію – в село Дретомонд. Ця територія уже була окупована німцями. Тут я працював на копальні (шахті), добував залізну руду. Умови праці і проживання були дуже важкими, вдень працював по 10 годин. Їжа була дуже малокалорійні, давали їсти брукву та капусту. Працював також два роки у Франції із своїм односельчаном Леоном Нагірняком. Потім перевезли нас у Німеччину і там ми перебували до 19 березня 1945 року. У Німеччині я копав окопи, а потім працював у німецького господаря, якого звали Карль Ванга, який мав велике господарство. Орав, сіяв, збирав урожай. За роботу господар платив 35 марок на місяць. Відносився німець до мене дуже добре».
Пам’ятним і радісним днем у Петра був день закінчення війни з німецькими окупантами, де їх визволили американські війська. 2 червня 1945 року він виїхав з Німеччини додому.
В Шманьківцях довгий час працював в колгоспі слюсарем по ремонту устаткування. Нещодавно пішов із життя.
Дехто з тих, що були насильно вивезенні на роботу до Німеччини, не бажали повертатися додому, бо там, за кордоном, вони створили собі затишне життя, всім задоволені та забезпечені і навіть допомагають рідним.

До цього списку можна зарахувати і Вадима Нагірняка, який живе тепер в Канаді і допомагає своїм родичам. Кілька років тому він приїжав в Шманьківці навідувати родину.

Але такий щасливий збіг обставин повернувся не всім. Мою бабцю, її родичів а саме дядьків Володимира, Романа та тітку Євгенію Семенюків було також вивезено німцями на роботу до Німеччини.

Після закінчення Другої світової війни разом із Червоної армію повернулися на батьківщину. Дядько Роман та тітка Євгенія Семенюки (сьогодні вони похоронені на кладовищі в Шманьківцях).

А Володимир залишився працювати у господаря (в якого працював під час війни), згодом обоє виїхали до Америки. Там залишився і помер.

Максим ОГОРОДНИК
Марія ВИШНЬОВСЬКА
Світлана УШІЙ
с. Шманьківці

Запрошуємо інших ділитися своїми історіями на Чортків.Онлайн

Коментарі

Залишити відповідь