Субота, Жовтень 21Інтернет портал твого міста

Хто ж захоронений на околиці села Шманьківці?

Таких спонтанних захоронень нікому не відомих солдатів по всій Україні ой не мало: у кожному селі, селищі, населеному пункті можна почути подібні історії. Адже уся країна тоді, у страшних сорокових, була суцільною лініє фронту, усюди гинули молоді воїни, мирне населення.

Та випадок, про який хочемо оповісти у цій статті, стався у нашому районі, зовсім недалечко від райцентру, у с. Шманьківці далекого 1944-го. Повідомив нам це тодішній сільський голова Мирослав Човник. Ще у минулому році до нього із повідомленням про захоронення звернувся шманьківчанин Григорій Сліпенький, 1935 р. н.

Пан Човник повідомив про могилу невідомого радянського солдата у військкомат, проте жодного кроку з їхньої сторони для пролиття світла у цій історії, з’ясування імені загиблого не було зроблено.

І тепер сільський голова сподівається, що все-таки його звернення буде почуто. Приїде, як він мріє, комісія з Києва та, зробивши ексгумацію, вияснить, хто ж захоронений на околиці Шманьківців.

Це потрібно зробити з чисто людських, християнських міркувань, вважає і пан Човник, і Володимира Романовська (з дому – Сліпенька) зі Шманьківчиків, котра і показала нам точне місце могили та розказала усе, що могла пригадати з тих далеких подій, адже стільки матерів, дружин, дітей не дочекалися своїх рідних з війни, декотрі чекають звістки і до цих пір.

Можливо, висловила припущення пані Володимира, хтось чекає і цього солдата?

Розповідає Володимира Романовська (з дому – Сліпенька) зі Шманьківчиків, котра вказала точне місце могили та розказала усе, що могла пригадати з далеких подій, адже стільки років матері, дружини, діти не дочекалися своїх рідних з війни, декотрі чекають звістки до цих пір. Можливо, висловила припущення пані Володимира, хтось чекає і цього солдата?

На околиці села, біля хреста при дорозі, що веде у Шманьківці, майже поряд із табличкою-вказівником назви населеного пункту – ледве помітний горбочок, пишно вкритий яскраво-зеленою травою.

Це і є могила воїна, що загинув у бою, що протікав у Заліссі . Селянка добре пам’ятає ті часи, адже їй було тоді уже 12 років. Пані Володимира розповідає, що у їхній хаті, оскільки садиба стояла посеред Шманьківців, була великою (аж чотири кімнати та довгий коридор) влаштували медичний пункт: перев’язували поранених, обробляли рани та відправляли у лікарню в Пробіжну.

«Спочатку мама не хотіла приймати у селі військових: перев’язала дітям – мені та братові – голови і говорила усім, що ми хворі, вважала, що так спасе хату і своїх малих від споглядання мук поранених. Та це не допомогло, військовий шпиталь розташувався на подвір’ї. Поранені, хто в голову, в живіт, чи плече, лежали скрізь: на землі, у кожному кутку. Звідусіль – людський стогін та запах крові. Двоє, як пригадую. Були настільки важко поранені (у молодого – прострілений живіт, мед сестричка Нуся напихала вати, бинтів у рану, щоб спинити кровотечу, а у старшого – плече, легеня пробита), що навіть командир просив: «Хазяйка, дай їм водки». І мама не могла відмовити. Солдати померли, їх повезли на Пробіжну.

Через деякий час на підводі доставили ще одного пораненого, у нього уся шинель була кулями продірявлена, Почали його роздягати, щоб рани обробити, та він помер», – ділилась спогадами, емоційно жестикулюючи, жінка та показувала місце події.

ЇЇ слова підтвердила і сусідка, сімдесятисемерічна Стефанія Юрків, доповнила також, що померлий був молодий, білявий, продовгасте обличчя, русяве волосся, у пілотці.

В.Романовська згадує також, як поховали молодого воїна: вона разом із братом декілька солдатів поклали його на ряднину, й вивезли за село, до хреста. Військові викопали могилу, поклали туди тіло, накрили очі шинеллю…

Кожного разу, йдучи в поле, вони ось уже стільки років підряд не забувають зупинитися на цій поспіхом насипаній могилі. Можливо, тепер над невідомим солдатом спорудять гідний його життєвому подвигу монумент?

Оксана СВИСТУН.

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ та Юрія СІРСЬКОГО

«Голос народу»

Коментарі

Залишити відповідь